«Вони більше не українці, бо їх забрали…»
Оксана Стеценко біжить до свого сина Микити і плаче, міцно обійнявши його.
У телевізійному ролику на прокремлівському НТВ репортер пояснює, що українська мати «втратила зв’язок» із хлопчиком восени, коли російські військові забрали 13 дітей із Куп’янської.
Дітей вивезли у «безпечне місце», відповідно до офіційного повідомлення Москви, яке зображує Росію як рятівницю. Але Стеценко, повернувшись до України з Микитою, розповідає іншу історію.
«Вони забрали наших дітей. Вони не мали права тримати їх там, – пояснює вона в інтерв'ю NBC News наприкінці травня, сидячи на лавці під сонцем у розлогому харківському парку і спостерігаючи, як 12-річний Микита катається на велосипеді. – Я не розумію, чому вони не сказали нам, де вони і чому не віддавали їх назад».
Досвід Микити є частиною того, що в Україні називають систематичними та масштабними зусиллями Росії, спрямованими на знищення української ідентичності.
Президент Зеленський заявив, що понад 200 тис. дітей було депортовано до Росії або на окуповану Росією територію з початку повномасштабного вторгнення. За словами радника президента України з прав дитини Дарини Герасимчук, кількість може сягати 300 тис.
Українські чиновники кажуть, що справжній страх для таких дітей як Микита – це індоктринація, якої вони зазнають після того, як російські військові беруть їх у полон. Микита розповів, що співав російський гімн і що його навчали за російською програмою.
Дмитро Лубінець, уповноважений Верховної Ради з прав людини, якому доручено очолити складний процес возз'єднання, пояснив правила гри росіян.
«Депортувати цих дітей на російську сторону, забрати у них українські документи, дати їм російські. Сказати їм, що вони ніколи не були українцями, тому що Україна ніколи не існувала як держава, українська нація ніколи не існувала як нація, а вони завжди були росіянами», – сказав він в інтерв'ю NBC News.
За словами Микити, 8 вересня російські військові забрали його та 12 однокласників з підвалу Куп'янської спеціалізованої школи і перевезли у Сватове. 11 вересня проросійський Telegram-канал повідомив про «безпечну евакуацію 13 дітей» з Куп'янська. За кілька днів, за словами Микити, їх вивезли вглиб окупованої області до Перевальської спеціалізованої корекційної школи-інтернату.
Уповноважена президента Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова повідомила NBC News, що 14 вересня група з 13 учнів була «виведена з-під обстрілу» і перевезена до школи у Перевальську.
Це був страшний час для Оксани Стеценко, яка місяцями не знала, де її син. Незважаючи на те, що Микита був всього у 100 милях на південь від свого рідного села Піщане, лінія фронту пролягла між матір'ю і дитиною.
«Сльози просочили мою подушку. Я не мала жодного уявлення, з чого почати і як я зможу його повернути. На душі було дуже важко», – згадує вона.
Тоді неурядова організація Save Ukraine зв'язалася зі Стеценко і повідомила, що вони можуть запропонувати їй спосіб повернути Микиту, але для цього їй доведеться проїхати 3 тис. миль до Росії.
Пошук і повернення дітей у розпал війни коштує тисячі доларів, тому Save Ukraine організовує і фінансує подорожі для таких жінок, як Стеценко.
Оксана Стеценко поїхала до Польщі, потім до Білорусі, а потім сіла на літак до Москви – вона вдруге у житті летіла літаком. Потягом вона поїхала на південний захід Росії, де її історію підхопило російське телебачення. Репортаж НТВ про зустріч Микити і його матері Львова-Бєлова поширила у Telegram. Її офіційний канал у месенджері сповнений відео з дітьми, яких, за її словами, «врятувала Росія».
«Важко дивитися на цю зустріч без сліз», – прокоментувала історію Микити Львова-Бєлова.
«Росія завжди допомагала і продовжує допомагати сім'ям об'єднуватися», – заявила вона згодом NBC News, повторюючи слова Путіна.
«Діти – це святе, – сказав сам Путін минулого тижня, під час зустрічі з президентом Південно-Африканської Республіки Сирілом Рамафосою. – Ми вивезли їх із зони конфлікту, рятуючи їхні життя і здоров'я. От, що сталося. Ми ніколи не були проти того, щоби діти возз'єднувалися зі своїми сім'ями, якщо, звичайно, їхні родичі до них дістануться».
Микола Кулеба, виконавчий директор Save Ukraine, заявив, що це відверта брехня: за його словами, російський уряд не повернув жодної української дитини добровільно.
«Вони не віддають їх назад – ми забираємо їх назад», – підкреслив він.
У березні Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт Львової-Бєлової та Путіна, звинувативши їх у незаконній депортації та передачі українських дітей, що є воєнним злочином. Їхні дії, йдеться в ордері, демонструють намір назавжди вивезти цих дітей з їхньої власної країни.
З березня, за словами Кулеби, повертати українських дітей стало ще важче. Український уряд заявляє, що станом на сьогодні було повернуто щонайменше 370 дітей, і всі вони були повернуті без допомоги Росії.
«Росіяни тепер розуміють, що кожна справа має значення для МКС, – сказав Кулеба. – Кожна справа є доказом воєнного злочину».
Оксана Стеценко чітко заявила, що жоден російський чиновник і ніхто зі школи ніколи з нею не зв'язувався.
«Якщо ви не матір, ви не зможете цього зрозуміти», – сказала вона про перші місяці невпевненості щодо долі свого сина.
Українські чиновники кажуть, що найбільші побоювання викликає те, що наймолодші діти будуть швидко поглинуті системою прийомних сімей, дитячих будинків і літніх таборів по всій Росії, згодом забувши про свою батьківщину.
На фотографії, розміщеній на сайті Перевальської школи, Микиту можна побачити з опущеною головою під час уроку. За його словами, їм часто доводилося співати російський гімн.
«Я тут. Артем тут», – показує він себе та інших дітей на знімку. 15-річний Артем Жорник, який на фото зображений у формі, прикрашеній літерою Z, навчався у школі у Куп'янську разом з Микитою і був повернутий в Україну після того, як його мати, Наталя Жорник, пройшла таку ж важку подорож, як і Оксана Стеценко.
На запитання, чи це українські діти на фото, Микита відповів: «Ні. Вони більше не українці, бо їх забрали».
Моллі Хантер, Остап Гункевич, Ед Фланаган, Б’янка Бріттон, Юлія Талмазан та Дарина Мей
Джерело: NBC News
Переклад: Олександр Груздєв, для « Главкома »
Коментарі — 0