Чи всі запроваджені обмеження є виправданими?
В Україні добігає кінця другий місяць карантину. Напевне, кожен з нас відчув на собі пов’язані з ним обмеження. Свобода пересування, право на охорону здоров’я, доступ до інформації, медичні потреби осіб без визначеного місця проживання, захист від коронавірусу тих, хто перебуває у місцях позбавлення волі. Чи всі запроваджені обмеження є виправданими і адекватними ситуації? Чи не перегинає палицю українська держава?
Під час правозахисної програми Rights now! 17 Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA експерти розбиралися, які карантинні обмеження порушують права людини?
Олександр Павліченко, виконавчий директор УГСПЛ, вважає, що у ситуації з пандемією коронавірусу обмеження мають бути пропорційними і не порушувати невиправдано права громадян. Права на свободу, особисту недоторканость, право на вибір місця проживання, право на пересування, а також право на приватність, коли йдеться, наприклад, про оприлюднення персональної інформації щодо захворювання. «Порушувати ці права категорично не можна, але разом з тим ми бачимо, що подібні порушення відбуваються», - сказав Павліченко.
Олександра Матвійчук, голова правління ГО «Центр Громадянських Свобод» бачить дві стратегії поводження у цій ситуації. «Одна з них в психології називається «синдромом вивченої безпомічності», тобто ми чекаємо закінчення карантину. Це стратегія, на боці якої грає коронавірус. І є протилежна стратегія. Це стратегія самоорганізації. Коли діють групи взаємодопомоги лікарям, людям похилого віку тощо. Друга стратегія у загальному напрямку – це контроль ефективності органів державної влади в умовах кризи», - пояснила Матвійчук.
В той же час поліція виконує законодавство про карантин і не діє виключно каральними методами. Антон Геращенко, заступник Міністра внутрішніх справ України наводить статистику, що на середину квітня, наприклад, у Франції за місяць було складено 500 тис. протоколів адміністративних порушень, в Іспанії 400 тис. А в Україні – приблизно 7 тис. Геращенко наголошує, що завдання адміністративних протоколів – не збирати гроші у бюджет, а змушувати громадян дотримуватися карантину.
Коментуючи наявні наразі обмеження Геращенко каже, що якби була впевненість, що судова система в Україні працює по-європейськи, можливо, усе було б по іншому. Саме тому поліція в першу чергу займається попередженням громадян, а не штрафуванням.
Наскільки карантинні обмеження є виправданими ми зможемо побачити лише з часом, вважає Олександра Павліченко: «Ми бачимо приріст хворих і тих, хто помер. Ситуація розвивається і поки зарано говорити, як встановлений карантинний режим сприяє тому, що немає вибухового характеру епідемії». Разом з тим, Павліченко зазначає, що окремі речі, які були прописані в постанові 211, потім 215 Кабміну фактично не дотримуються. Люди продовжують ходити в парки і на стадіони, вигулюють собак не по одному, а усією родиною.
«Я би рекомендував переглянути ці норми. Наприклад, категоричну заборону виходу людей старше 60-ти років на вулицю без потреби. Тут є розмите поняття – невизначеність місць публічного перебування. Хто знає правові норми, може легко довести у суді, що вони були некоректними і в разі складання протоколу, він не буде затверджений судом», – каже виконавчий директор УГСПЛ.
Олександра Матвійчук пояснює, що постанова, яку зараз виконують правоохоронні органи, містить ряд обмежень неіндивідуальних прав фізичних і юридичних осіб, як це регламентує Закон про боротьбу з інфекційними захворюваннями, а обмежень прав і свобод людини, які відповідно до статті 64 Конституції, безстроково чи на такий термін можуть вводитися лише в умовах надзвичайного чи воєнного стану.
«Ми стоїмо, як країна, в правовому шпагаті. Тому що більшість з цих обмежень були оформлені в неправовий спосіб. Ми, як і багато інших країн, не були готові до пандемії. Але обмеження в неконституційний спосіб прав і свобод має бути тимчасовим. Ми маємо проаналізувати цей досвід, щоб не зробити його остаточним. Права людини – це конкретні статті в Загальній Декларації прав людини і Європейської конвенції з прав людини. І саме ці конкретні стандарти неможливо обмежувати в такий спосіб», - переконана голова правління ГО «Центр Громадянських Свобод». Експерти сходяться на думці, що держава має формувати рішення на праві, яке має характер правової визначеності , а не на кон'юнктурі політичних сил.
В Україні карантинні заходи забезпечуються згідно з постановою і рішенням Кабміну та Закону про боротьбу з інфекційними захворюваннями. Але в Україні не введений надзвичайний стан, як це було зроблено в деяких інших європейських країнах. Попри це деякі заборони і обмеження для громадян дуже нагадують саме обмеження під час надзвичайного стану. А за законом, надзвичайний стан в Україні обмежується двома місяцями.
Антон Геращенко запевняє, що всі наявні обмеження узгоджуються зі статтею 29 Закону про захист населення від інфекційних хвороб. Цей закон надає право обмежувати права фізичних і юридичних осіб, встановлювати обмеження в'їзного проїзду. «Якщо ми ввели б обмеження, наприклад, комендантську годину, це було б порушення прав громадян, це можливо тільки в умовах надзвичайного та військового стану», - нагадує він. Тому, як запевняє Геращенко, ніяких порушень Конституції не було. І ніякого введення надзвичайного стану в даному випадку було не потрібно.
Карантинні заходи кожна країна запроваджує, виходячи з низки внутрішніх факторів: географії, міцності державних інституцій, якісних показників системи охорони здоров’я, рівня довіри між населенням і владою.
Перелік обмежувальних заходів для кожної країни індивідуальний. В окремих країнах, наприклад у Білорусі, обходяться обмежувальними заходами, не вводячи карантину.
Євген Павлюковський, журналіст
Матеріал підготовлений за результатами дискусії «Covid-19: чи готові ми поступитися своїми правами?»
Коментарі — 0