«Ми безправні». Олімпійські призерки розповіли, як отримали тривалі «допінгові» дискваліфікації
Олеся Повх і Ольга Земляк – про те, з чим стикаються підозрювані у вживанні допінгу спортсмени
Впродовж останнього тижня в українській легкій атлетиці жваво обговорюється тема допінгу. Точніше, не стільки допінгу, скільки беззахисності людей, яких у вживанні заборонених препаратів запідозрили. Поштовхом до дискусії стало інтерв’ю, яке дала «Главкому» віце-чемпіонка Європи-2014 з бігу на 400 метрів з бар’єрами Анна Тітімець. Невдовзі після того не стримався і розповів через соцмережі правду про свіжу дискваліфікацію стрибунки у висоту Катерини Табашник тренер Віктор Бондаренко.
Федерація легкої атлетики України теж відмовчуватися на стала і підготувала на своєму офіційному сайті два поспіль розлогих матеріали – з головою юридичного відділу Фіделем Тимченком і очільником ФЛАУ Ігорем Гоцулом. Обоє продемонстрували, що на жодні поступки спортсменам іти попри тотальне невдоволення нинішнім станом речей не збираються. А головне – поряд із черговою констатацією повної вини пов’язаних з допінговими конфліктами атлетів не пролунало навіть натяку на відповідь на питання, яке ще два роки тому озвучив нині, на жаль, покійний легкоатлет, а на той момент заступник міністра молоді і спорту Роман Вірастюк.
«Приймаючи жорсткі принципи контролю за вживанням заборонених препаратів, ми не даємо спортсменам альтернативи. Тому перейматимемо досвід сусідів — Словаччини, Угорщини, Польщі, - казав пан Вірастюк. - Вони теж провадять жорстку антидопінгову діяльність, але перед тим, як цей процес у них розпочався, до національних збірних були прив’язані науково-дослідні інститути, що займаються відновленням спортсменів. Намагаємося, щоби щось схоже відбулося й у нас. Однак наразі такого потрібного кроку не зробили. Спробуємо виправити ситуацію заднім числом. Дуже важливо, щоб за відновлення спортсменів відповідали люди з ученими званнями, які знають методики й уміють впроваджувати їх на практиці».
Через два роки справа з мертвої точки не зрушила. Українські атлети надалі мають проблеми з дотриманням допінгових правил, але звинувачують у цьому виключно їх і їхніх тренерів. Брати відповідальність на себе наші чиновники не поспішають. Їм простіше піти шляхом найменшого спротиву і зіграти на випередження, визнавши дискваліфікацію спортсменів. Найпоказовіший у цьому контексті прецедент трапився напередодні чемпіонату світу-2017, коли двох топових українських легкоатлеток – бронзових призерок Олімпіади-2012 в естафетному бігу Олесю Повх і Ольгу Земляк – відсторонили від участі, а згодом дискваліфікували тільки на основі підозр.
Обидві атлетки кажуть, що така дивна принциповість переламала їхнє життя навпіл. Ольга Земляк і Олеся Повх розповіли «Главкому» історії, які зробили їх іншими.
Тотальне безправ’я
Олеся Повх: Ознайомилася з найсвіжішим монологом пана Гоцула і нічого нового в ньому не знайшла. Знову слухаємо, що наша країна під загрозою відсторонення, що до нас підвищені вимоги, а спортсмени – безвідповідальні шахраї. Без особливих доказів. Думаю, то неправильно, особливо з уст людини, яку публічно звинувачують у корупції. Але пана Гоцула, справи на якого навіть переводилися до суду, на основі звинувачень ніхто не садив до в’язниці і не застосовував жодних санкцій. Чому ж тоді на основі підозри у вживанні заборонених препаратів дискваліфіковують нас?
Як було у нашому з Олею випадку? Зібраний у режимі онлайн виконком ФЛАУ проголосував за відсторонення. Нас ніхто навіть не спробував захистити, хоча реальних доказів вини й не було. Нас не відсторонили ні IAAF, ні WADA, а наша рідна Федерація. В інших країнах спортсмени з такими підозрами виступають по кілька років, а потім ще й доводять, що звинувачення безпідставні. Розповіді пана Гоцула про підвищені вимоги до України – вигадки. Просто хтось своїх спортсменів захищає, а хтось воліє визнати вину відразу. Це не прискіпливість, а упередженість.
Ольга Земляк: Якщо тебе запідозрили у вживанні допінгу, в нашій країні ти приречений. Не знаю, чому так відбувається, але це факт. Причому обставини, які призводять до дискваліфікації, часто є просто фатальними. Атлети страждають через незнання. Спеціалістів, які б вели контроль за тими препаратами, які ми вживаємо, немає. Так, лікар збірної є. Але сумніваюся, що він компетентний аж настільки. У нього є перелік заборонених Всесвітньою антидопінговою аґенцією препаратів. Цього недостатньо. ФЛАУ не відправляє наших медиків на навчання. Підходи надалі залишаються совковими. Для того, щоб реально допомагати спортсменам, наших лікарям бракує ресурсів.
Звісно, ми всі вживали спортивне харчування. Без нього в сучасному спорті неможливо. Проте бувало таке, що виробник давав більшу концентрацію окремих компонентів чи кількість складників і в підсумку вони ставали забороненими, або для того, щоб вони вийшли з організму, потрібен певний час. Якщо в когось із нас знаходять заборонені препарати, то в більшості випадків це не зі злого умислу, а через незнання. Наведена вами цитата Романа Вірастюка – дуже доречна. За кордоном питаннями спортивного харчування займаються науково-дослідні інститути. В нас на щось схоже немає навіть натяку. За підготовку спортсмена відповідає тільки він сам і його особистий тренер. Двоє людей не здатні глибоко охопити всіх знань. Бо ж підготовка спортсмена – то не лише тренування. То і реабілітація, і харчування. Якщо ми хочемо бути конкурентними на світовому рівні, то ігнорувати таких речей не маємо права.
Нехай вас не дивує, що в сучасній збірній з легкої атлетики за медалі здатні боротися лише представники технічних видів – стрибуни у висоту і Марина Бех-Романчук, яка стрибає в довжину. Українські спринтери і стаєри – далеко позаду. Причина проста: у технічних видах вирішальну роль відіграє закладена тренерами школа. У бігових дисциплінах треба йти в ногу з часом. Чого ми не робимо.
«Нам цього вистачить»
Багатьох деталей свого відсторонення спортсменки не розуміють досі.
Ольга Земляк: Жодної допінгової передісторії до 2017 року в мене не було. Впродовж року я стояла на контролі «Системи Адамс». То – допінг-карта. У мене був в інтернеті свій «кабінет», у якому щодня відзначала свої переміщення, переїзди, перельоти, місця ночівлі. Допінг-пробу в мене могли взяти будь-якої миті. Так власне неодноразово й відбувалося. Допінг-офіцери приїздили до мене і в Рівне, і в Київ, і, звісно, брали проби на змаганнях. Усі мої аналізи були чисті і це було видно з показників у «кабінеті». Зокрема й проба, взята на чемпіонаті Європи-2016 в Амстердамі, за яку зараз відбуваю дискваліфікацію. Проте через рік, у ту мить, коли ми знаходилися в Черкасах на останньому перед чемпіонатом світу зборі, прийшов лист, у якому сповіщалося, що у пробі річної давнини у мене підвищений рівень тестостерону.
Відтоді мені хотілося розібратися, що ж насправді сталося. Бо я знаходилася на такому рівні, що могла дозволити собі мати консультантів зі спортивного харчування. Прислухаючись до їхніх рекомендацій, я замовляла доволі дороге харчування. Проблем не було ніколи. Усі мої проби як на міжнародній, так і на українській допінговій карті, які велися окремо, були чистими. Уникнути контролю неможливо, бо кожен спортсмен, який виконав норматив на чемпіонат світу, мав здати чотири обов’язкових допінг-проби. Зважаючи на це, той варіант, що помилки припустилася я, виключаю. Усе харчування купувала після рекомендацій спеціалістів і на офіційних сайтах.
Олеся Повх: Аргументація виконкому ФЛАУ до нашої дискваліфікації виглядає кумедно: «Дискваліфікувати на основі підозри». Ми поспілкувалися з юристами і вирішили судитися. Але оскільки юристи у ФЛАУ аж надто «кваліфіковані», вони не встигли після нашого позову вчасно подати лист-відповідь. Через те їх до суду не допустили. Після того ФЛАУ попрохала долучитися IAAF. Суд відхилив і їх, після чого IAAF звернулася у WADA. В підсумку нам довелося судитися не з нашою Федерацією, а зі Всесвітньою антидопінговою аґенцією. Довести своєї правоти нам не вдалося, хоча WADA, як то не дивно, поставилася до нас лояльніше, ніж рідна ФЛАУ. Термін дискваліфікації нам змінили на 2016 рік, тобто на час, коли була взята проблемна проба. Тоді як ФЛАУ покарала нас, починаючи з 2017-го.
Ольга Земляк: Для суду зібрала всі документи, які були супроводжуючими для моєї проби, зокрема транспортні, які підтверджували, що зразки правильно зберігалися і транспортувалися. Чомусь при їх отриманні ми стикалися з дуже великими труднощами. На листи WADA нам відповідала, але документів ми не отримували. Незадовго до того, як збирався виконком ФЛАУ в нашій справі, мала телефонну розмову з Ігорем Гоцулом. Попрохала його, щоб зробив офіційний запит від Федерації на отримання потрібних документів. Відповідь шокувала: «У нас немає ресурсу». «У вас немає ресурсу написати листа? Давайте я з юристом його складу і надам вам. Ви перечитаєте, проконсультуєтеся зі спеціалістами і якщо все буде гаразд, відправите у WADA», - кажу. «Пишіть лист-запит на ФЛАУ, щоб ми подумали, запрошувати нам ці документи чи ні», - сказав пан Гоцул.
Мене це обурило, бо виходить, мою кар’єру мали зламати на основі одного листа, в якому висловлена підозра. «Нам цього вистачить», - ці слова Ігоря Гоцула позбавили будь-яких ілюзій. Зрозуміла, що більше з цими людьми говорити не варто. Б’єшся, як об стінку горохом, не відчуваючи жодної підтримки чи пояснень. Єдине, що було – Фідель Тимченко тиснув психологічно, щоб підписували документи з визнанням вини. «Тоді отримаєте меншу дискваліфікацію». Проте я не хотіла нічого підписувати, поки мені не пояснили, в чому саме полягає моя вина.
Майже вбивство
Олеся Повх: То навіть не стільки зруйнована кар’єра, скільки відбите бажання мати справу з легкою атлетикою взагалі. Принаймні зараз, поки на чолі ФЛАУ знаходяться нинішні керівники. Проблема лишень у тому, що до того я окрім спорту нічим іншим у житті не займалася. У легкій атлетиці я з десяти років. Нині мені 32, а я вже не можу ні виступати, ні займатися тренерською діяльністю. Не можу допомогти подрузі, з якою раніше виступала, навіть не офіційно не можу допомогти подрузі, з якою раніше виступала. Для мене те, що сталося – майже вбивство. Проте пан Гоцул цього не зрозуміє. Він не був професійним спортсменом і не усвідомлює, який важкий вчинок він на себе взяв…
Ольга Земляк: Відсторонення, дискваліфікація, тривалі судові процеси відібрали чимало психічних і моральних сил. Крім того, це – великі фінансові витрати. Ми з Олесею були спортсменками високого рівня, тому могли собі дозволити довести справу до Спортивного арбітражу в Лозанні. В підсумку нам трохи пом’якшили дискваліфікацію. А багатьом нашим атлетам це недоступно. Вони не боряться якраз тому, що їм це не по кишені.
Нове життя
Олеся Повх отримала чотирирічну, а Ольга Земляк – восьмирічну, скорочену згодом на рік дискваліфікацію. Звісно, спортсменкам не залишалося нічого, крім як розпочати нове життя.
Олеся Повх: Зараз працюю тренером у тренажерному залі. Також чимало спортсменів звертаються до мене з проханням допомогти в процесі реабілітації. Хоч відповідного диплома й не маю (хочу з вересня поступити в магістратуру, щоб стати дипломованим реабілітологом), але мої послуги в післяопераційний період борців і футболістів цікавлять вже зараз. Людям з травмованими менісками, хрестоподібними зв’язками допомагаю відновлюватися за рахунок вправ.
Ольга Земляк: Тішуся, що в Луцьку відремонтували стадіон і останнім часом там проводиться чимало змагань з легкої атлетики. То по сусідству з моїм рідним Рівним, тому за кожної нагоди приїжджаю, не втрачаю нагоди побачитися, попити кави з друзями-спортсменами, тренерами, прес-аташе нашої Федерації. Всі ці історії на ставлення до мене не вплинули.
Нещодавно я народила малюка, тому наразі увесь час присвячую йому. Хоча на майбутнє ідей не бракує. Маю бажання підтримувати юних спортсменів. У нас класний вид спорту. Тільки не знаю, що від тієї легкої атлетики залишиться з нинішнім начальством.
Іван Вербицький, «Главком»
Коментарі — 0