Надія України, бранець Гвардіоли: чому Олександр Зінченко стоїть на доленосному роздоріжжі

    • Максим Салівон
    • Розсилка
    Олександр Зінченко. Фото ФФУ
    Олександр Зінченко. Фото ФФУ

    Футболісту потрібно серйозно задуматися про свою подальшу кар'єру у «Манчестер Сіті»

    Ім'я українського хавбека клубу найбільш популярної першості світу, англійської Прем’єр-ліги й «Манчестер Сіті», на слуху, без перебільшення, не тільки в нашій країні, а й у Старому Світі як такому. Колишній виконавець донецького «Шахтаря» все ще перебуває в сонмі найбільш перспективних півзахисників європейського футболу, незважаючи на помітний ігровий «простій» в останні роки.

    «Главком» пропонує Вашій увазі незаангажовану думку на тему теперішнього та майбутнього одного з найбільш відомих українських футболістів сучасності.  

    Після поразки іншого клубу з Манчестера, команди «Юнайтед», Зінченко став чемпіоном Англії й отримав право одягнути медаль найкращого в англійській прем'єр-лізі другим з українців – після Олега Лужного, який у 2002 році прийшов до фінішу першим із лондонським «Арсеналом». Проте говорити про вагомий вклад нашого співвітчизника у командну «казну» зусиль не доводиться.

    Новий контракт з «Манчестер Сіті» – золота клітка?


    Читайте також


    Ще в середині лютого з’явилася інформація про те, що невдовзі Олександр має отримати пропозицію про продовження контракту (нинішній договір діє до 2021-го) на покращених умовах. Здавалося б, кращої новини й бути не може – українець затребуваний у топ-клубі. Проте не все те золото, що блищить…

    За останні два сезони (рахуючи поточну кампанію) Зінченко зіграв 25 матчів, включно з сімома поєдинками в складі другої команди нідерландського ПСВ. Не треба бути великим аналітиком, щоб зрозуміти – така кількість ігор для будь-якого виконавця є нікчемно малою. А для 21-річного футболіста, який перебуває у «ніжному» віці необхідності отримання регулярної ігрової практики задля подальшого прогресу, просто-таки загрозливою.

    Сумарна кількість матчів, проведених Зінченком за «Сіті» з початку сезону-2017/18, наразі налічує 14. Тоді як загальна кількість поєдинків «блакитного місяця» з іншими клубами складає 58 ігор. Не всі пам’ятають, що основною (песимістичний сценарій роздумів – єдиною) причиною появи Олександра спершу в заявці його колективу на календарні матчі, а потім – подекуди і в  стартовому складі свого колективу, були травми не одного, а кількох конкурентів Зінченка. Причому не прямих – мова не про тих виконавців, які грають на позиції центрального хавбека, а про гравців, які є лівими… захисниками.

    Гра на незвичній позиції

    По суті, навичок гри на цьому місці в Зінченка до рішення Гвардіоли використовувати нашого хлопця у незвичній для нього стихії, майже не було. Подивимося правді в очі – в більшості матчів, коли ми бачили Олександра лівим беком, в нього по частині необхідності роботи на оборону великої «зайнятості» або не було, адже його команда левову частку поєдинку атакувала, або він з такими, безпосередніми обов’язками, не справлявся.

    Чи в змозі наш хлопець конкурувати з кращими виконавцями світу на «рідній» чи наближеній до такої позиції, зважаючи на реальний рівень Кевіна Де Брюйне, Давида Сілви, Ілкая Гюндогана чи навіть Лероя Сане й Рахіма Стерлінга?.. Відповідь на поверхні.


    zinchenko
    Фото Getty Images

    Тренер хвалить, але не довіряє

    Чому ж наставник «Сіті» Хосеп Гвардіола вперто годує Зінченка приємними нашому футболісту словами про його працелюбність та великий талант, а на ділі довіряє іншим футболістам, разом з тим не відпускаючи очевидного, з його точки зору, виконавця резерву (не завжди найближчого), й виступає за підписання з Олександром нової угоди? Відповідь проста.

    Як і будь-який тренер сучасної команди «великого» клубу, Гвардіола враховує реалії виснажливого, тривалого сезону. Каталонцю потрібний максимально солідний кадровий арсенал, щоб не опинитися перед необхідністю «латати дірки» підручними засобами (як то було у випадку саме з Зінченком, коли травмувалися не тільки всі наявні ліві беки, а й перший кращий серед тих «універсальних солдатів», кого Гвардіола бачив на цій позиції до Олександра – мова про хавбека Фабіана Делфа) у випадку травм та дискваліфікацій основної «обойми» виконавців.

    В такій ситуації Зінченко, який вже довів своє вміння не загубитися на фланзі захисту й чи не на будь-якій позиції у середній лінії, свій ігровий час неодмінно отримає… На перший погляд – у виграші всі: тренер, який має під рукою старанного, непримхливого й по-спортивному злого виконавця міцного середнього рівня, на якого можна покластися в будь-якій ситуації – Зінченко не розпещений футболіст, який крутитиме носом не на «своїй» позиції, й гравець, який користується увагою іменитого наставника… Проте – лише на перший погляд.

    Залишитись чи піти?

    Наведені вище міркування – аж ніяк не спроба принизити Зінченка як футболіста, чи відібрати ті вже немалі заслуги, якими нині може похизуватися наш співвітчизник. Проте перспектив стати повноцінним «містянином» в Олександра радше нема, а статус перебування в складі «Манчестер Сіті» «напохваті» відбирає в Олександра ледь не найдорожче – час. В іншому разі, Зінченко ризикує залишитися серед «вічно» талановитих, які так і не зробили вирішальний крок у справжній, «дорослий» футбол, в якості повноцінного учасника великої гри.

    Українському вболівальнику доля Зінченка цікава в першу чергу крізь призму його успіхів у складі головної команди України. Як відомо, Олександр користується ледь не безмежною довірою Андрія Шевченка, про що свідчить кількість ігрових хвилин Зінченка в складі «синьо-жовтих» як у відбірному циклі до ЧС-2018, так і у матчах товариського рангу.

    З урахуванням того, що в національній збірній Олександр є ключовим виконавцем у півзахисті, де конкуренти в нього аж ніяк не такі сильні, як у клубі, не дивно, що суперником Едуарду Соболю чи Миколі Матвієнку він не став, і навряд чи стане. Проте лише один гол у 15 матчах за відсутністю результативних передач для виконавця його позиції – ще один привід замислитися над тим, чи не є нинішнє становище Зінченка в його клубі причиною аж надто скромного поступу Олександра вперед, до значно більших, завойованих з куди більш активною участю цього гравця, висот.

    Максим Салівон, для «Главкома»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ