Перша автівка, образ Барбі і чемпіонська ментальність. Інтерв’ю з легендарною фехтувальницею Ольгою Харлан

Вчора наша видатна чемпіонка з фехтування стала «лялькою Барбі». Знаменитий бренд із 60-річною історією використав образ Ольги Харлан у проекті «Долай бар’єр до мрії» і презентував її іменну ляльку. Після урочин спортсменка відповіла на кілька запитань «Главкома». 

Олю, 12 років тому ви після повернення з Олімпіади в Пекіні отримали іншу іграшку – зменшену копію «Пежо-207» як сувенір до такої ж, але справжньої автівки.

Стосовно «модельки», то, можливо, десь удома й є. «Велику» продала вже давно. Але то був дуже приємний для нас сюрприз, перша моя машина. Причому дуже хороша. Мені вона подобалася. Як для водія-початківця вона просто супер. Та й загалом мати автівку у 18 років – то межа бажань.

Ви тоді вже вміли водити?

Так, тато навчив. Але водійських прав тоді ще не було. Отримала трошки згодом.

На цьому тлі нинішній подарунок, звісно, скромніший.

Але від того не менш приємний. То треба заслужити, щоб про тебе згадали розробники ляльки Барбі. Безмежно рада опинитися в когорті кількох обраних, що з нашого виду спорту і з нашої країни згадали саме про мене. В дитинстві теж мала ляльку Барбі і дуже її любила. Взагалі, у мене було дуже багато іграшок, зокрема ляльок. А попри них – пістолети, машини, що хочеш. Я була активною дитиною.

Барбі у вигляді Олі Харлан випущена в єдиному екземплярі. Вона буде для вас «музейним експонатом» чи допускаєте, що дасте нею погратися похресницям?

Дам, звісно! Чому шкодувати? Дітям буде цікаво подивитися на свою хрещену в такому вигляді. А взагалі поставлю її поряд із олімпійськими медалями, як щось особливо дороге й цінне.

Ольга Харлан зі своєю іграшковою копією

Зовні у поточному сезоні ви набрали якусь фантастичну форму, здається, найкращу в кар’єрі. Перемог вам не бракувало й до того, але, здається, ще ніколи вони не були такими стабільними.

Можу вас запевнити, що це ще не пік і я не хочу, щоб ви так думали. То тільки початок олімпійського сезону і на максимальний рівень готовності планую вийти влітку в Токіо. Ось там я повинна показати те, на що здатна насправді. Наразі я хоч і перемагаю, але тих тонкощів, дрібних деталей, які хотілося б виправити особисто мені, не бракує. Я ж нікого не перемагаю по 15:0, іноді даю суперницям шанс. Важких боїв вистачає. І це ті помилки, котрі можуть бути й на основних стартах. А не хотілося б. Тому потрібно працювати над усуненням недоліків зараз, щоб їх не помітили потім. Проте ідеальною я, мабуть, не буду ніколи. Хочеться на Олімпіаді бути максимально до еталону наближеною.

Здається, з останніх опоненток ви дали до себе підібратися тільки китаянці Шао Яці в півфіналі Ґран-прі Монреалю в січні.

Такі бої як цей чи схожий на нього вириваю за рахунок характеру, віри в перемогу, свої дії і те, що роблю. Найголовніше – мати розуміння, що ти робиш помилку і вчасно її виправити.

Свою незламність ви продемонстрували ще тоді, в 2008-му, коли у 18-річному віці переламали на користь збірної України олімпійський фінал. Тоді навіть закралася думка, що вас неможливо зламати морально.

Та будь-яку людину можна зламати психологічно! Я не виняток, хоча намагаюся максимально контролювати емоції. Звісно, є речі, які здатні мене зламати. Але які саме – не скажу. Не дарма ж я користуюся послугами психолога. Взагалі, в сучасному спорті, з такими фізичними й психологічними навантаженнями без психолога неможливо. Я довіряю психологові нашої збірної. Співпрацюємо з 2008 року і мене влаштовує усе.

Іван Вербицький, «Главком»