Єлена Мілич: Використання жорсткої сили з боку Росії на Балканах є неминучим

Сьогодні на Балканах продовжуються складні процеси, які змінюють баланс сил і геополітичну спрямованість регіону в цілому. Проте, як і раніше,  складні питання є переплетенням історичних, етнічних аспектів з діаметрально протилежними інтересами залучених сторін. Наприклад, відносини Сербії і Косова. Такі проблеми провокують напругу в регіоні, зменшують можливості для розвитку і співпраці.

Директор Белградського Центру євроатлантичних досліджень Єлена Мілич у розмові з «Главкомом» оцінює поточний баланс сил в регіоні: дає оцінку російському впливу та застерігає від небезпек, які можуть виникнути через ефективність зусиль ЄС на Балканах.

Після розпаду Югославії перед Балканським регіоном досі стоять складні виклики, які перешкоджають сталому розвитку. Одні вважають, що найсерйознішим є косовське питання, інші кажуть, що проблема – Мілорад Додік і те, як він керує Боснією та Герцеговиною, дехто навіть згадує про так звану Велику Албанію. Що є найсерйознішим викликом?

Безумовно, це невирішений косовський спір. «Велика Албанія»  – це історія між трьома державами-членами НАТО. Тому давайте не будемо її перебільшувати. Додік є лідером лише двох мільйонів людей, у нього немає своєї армії. І хоча він має легку озброєну поліцію, на противагу цьому в Республіці Сербській є представники американського ФБР та Міноборони, а в Боснії є EUFOR. Так що не будемо перебільшувати.

Щодо Боснії та Герцеговини, я вважаю, що її стабілізація певною мірою залежить від Белграда і Приштини. На мою думку, угода між ними, а також подальша демонстрація Сербією активного узгодження своєї зовнішньої політики з ЄС, означатиме менше підстав для Додіка маніпулювати громадянами Республіки Сербської і вести Боснію і Герцеговину в іншому напрямку. Це може бути найкращим мирним способом розпочати позитивні процеси в Боснії та Герцеговині, які в кінцевому результаті можуть внести певні зміни у їхнє ставлення до НАТО та інтеграції до ЄС.

Якою на сьогодні є ситуація навколо косовського питання?

Минулого року США нарешті вирішили форсувати угоду між Белградом і Косовом, оскільки те, як нею займався ЄС, було повільним і не дуже ефективним. Крім того, перед ЄС стоять такі завдання, як європейські вибори, новий склад Європейської комісії тощо, які відвертають його й так невелику увагу від Балкан.

Отже, завдяки американцям сербський президент і уряд, здається, мають з чим сідати за стіл переговорів з косовським президентом Хашимом Тачі. Взагалі, я б сказала, що сербський президент Александар Вучич відкритий для більших пропозицій щодо укладання угоди в рамках лінії, яку пропонують американці. Але водночас це змушує Путіна зміцнювати свої важелі впливу в Сербії, і я не бачу жодних причин чому Путін повинен дозволити цій угоді відбутись, оскільки він тоді втратить важіль впливу на регіон. Вважаю, що використання жорсткої сили з боку Росії є неминучим.

Як це може виглядати?

Як вам відомо, у нас тут є «Газпром», який володіє основною частиною нашого нафтогазового сектора і який є найбільшим донором бюджету Сербії. Росіяни хочуть наші переробні заводи, що зробить нас дійсно дуже залежними, наприклад, у сфері сільського господарства. Є Сербська православна церква, яка має дуже тісні зв'язки з російською і має великий вплив на сербське суспільство. На жаль, є достатньо університетів, зокрема – Белградський, з дуже сильною консервативною доктриною, яка базується на пропутінській і антизахідній ідеології.

Російська пропаганда – це інша історія. Її ядром є бомбардування НАТО 1999 року. Росіяни маніпулюють фактами, стверджуючи, що причини, які спонукали кероване американцями НАТО зробити це, полягають не в тому, що перед бомбардуванням серби вбили 1400 цивільних громадян Косова, а в тому, що тодішній державний секретар США Мадлен Олбрайт хотіла мати там бізнес (йдеться про її бажання заволодіти найбільшим мобільним оператором Косово IPKO NET, а також компанією «Пошта і телекомунікації Косово» - ред.).

Крім впливу у вищезазначених сферах, Путін також заходить Вучичу в тил і активно встановлює контакти з людьми, які категорично проти угоди з Косово. Одними з таких є військова профспілка, яка називається «Військовий синдикат Сербії» і налічує 5000 членів серед активних військовослужбовців. Ця структура відкрито і активно співпрацює з російськими ветеранськими організаціями і, зокрема, з віце-президентом Асоціації ветеранів збройних сил і служб безпеки «Бойове Братство» В'ячеславом Калініним, відомим своїми зв'язками з Костянтином Малофєєвим. І сьогодні деякі з цих людей беруть участь у нинішніх вуличних антипрезидентських протестах. Крім того, особа яка називає себе їх лідером – Новіца Антіч – періодично є спікером на мітингах, які проходять по всій країні. І найнебезпечнішим для мене є те, що політичний істеблішмент, який причетний до цієї антипрезидентської кампанії, не дистанціюється від цієї особи. Що є досить дивним. Своєю чергою, іноземні ЗМІ, які активно висвітлюють ці протести, не хочуть дивитись на них під таким кутом.

Також є достатньо військових злочинців, які все ще мають шанси бути покараними за свої злочини. Але замість того, щоб зазнавати переслідувань, деякі з них досі є чинними військовослужбовцями сербських збройних сил і регулярно виступають коментаторами на досить рейтингових телепередачах. Це є можливим завдяки тому, що Росія блокує діяльність міжнародного кримінального суду щодо колишньої Югославії. І ці люди це добре усвідомлюють. Тому їм не залишається іншого вибору, як бути цілком відданими Росії, яка забезпечує безкарність. Іншими словами, Росія купує їх за безцінь. Наприклад, Анна Філімонова, яка є одним з «незалежних» експертів з Балкан російського Фонду стратегічної культури і відповідає за наш регіон, успішно вербувала відставних військових, особливо зі згаданої вище категорії.

Чи може Росія використати цих людей, якщо, наприклад, косовська угода буде близька до підписання?

Я не можу це виключати. Згадайте Чорногорію та Македонію. Крім того, я переконана, що за цими мітингами, які ми можемо спостерігати в ці дні у Подгориці, стоїть також і Москва, і що вони є своєрідним посланням президенту Чорногорії Міло Джукановичу, якому попри спробу державного перевороту, вдалося успішно протягнути Чорногорію в НАТО. Це може бути своєрідною помстою, оскільки росіянам, попри величезні зусилля, не вдалось зробити те ж в Македонії.

Я не можу з упевненістю стверджувати, хто стоїть за нинішніми мітингами в різних сербських містах, але ми (Центр євроатлантичних досліджень) маємо достатньо доказів, що всі вони мають сильні політичні й фінансові зв'язки з режимом у Москві. І я думаю, що російський інтерес полягає в тому, щоб створити напружену атмосферу в якій одна іскра може призвести до насильства, а потім до ситуації, коли хтось запросить росіян допомогти і стабілізувати все це.

Західні ЗМІ демонструють мітинги в Сербії, як щось прогресивне...

Проблема в тому, що західні ЗМІ вже втомились від регіону і стрижуть всіх під одну гребінку. Навіть якщо в ньому щось відбувається з хорошими намірами. Наприклад: в Угорщині почались мітинги проти Орбана – «ми не любимо його», мітинги проти Джукановича в Чорногорії – «ми більше не любимо Міло». Тут у Вучича вуличні мітинги – та ж історія. Можливо, македонський прем’єр Зоран Заєв може бути винятком, оскільки попри свою не дуже демократичну підтримку чи закриття очей на деякі речі, всі знають, що йому треба було ухвалювати досить жорстке рішення, яке веде весь регіон на Захід. Таким чином, ЗМІ порівнюють всіх цих напівавторитарних лідерів і як тільки з’являється опозиція до їхнього режиму, вона сприймається як щось прогресивне, що не завжди відповідає дійсності. Люди, які в опозиції до подібних режимів, можуть мати досить посередній порядок денний і це саме те, що сьогодні відбувається в Сербії.

Так чого хочуть люди на вулиці?

Вони хочуть змін. Дуже погана ситуація в різних сферах, особливо у юстиції та ЗМІ. Але водночас є брак знань: що робити з політичною системою, поділом влади, активним громадянським суспільством, вільними засобами масової інформації. Адже Сербія ніколи не мала нічого подібного до демократичного середовища, окрім 2000-2003 років, коли тут було правління демократичного уряду.

Але якщо говорити про людей, які очолюють ці вуличні мітинги, то вони попри дуже обмежену громадську підтримку, хочуть прийти до влади, а потім, вже будучи частиною системи, брати участь у розподілі суспільних благ і активів. І вони не хочуть угоди з Косовом – вони хочуть її відкласти.

З огляду на все це, чи є у Сербії шанси стати членом ЄС?

Наприкінці лютого у нас був візит міністра з Європейських справ у французькому уряді Наталі Луазо і вона сказала таке: «Франція є другом Сербії, і було б чесно сказати вам, що розширення найближчим часом не буде, тому що у нас є внутрішні проблеми, які потребують перегляду і вирішення». Тому я думаю, що 2025 рік вже не є реалістичним терміном. Водночас ЄС винайшов паралельний процес інтеграції – так званий Берлінський процес, який, на мою думку, є просто великим PR для кількох другорядних питань, і де-факто означає провал балканської політики ЄС.

Що, на вашу думку, може стабілізувати ситуацію на Балканах?

На мій погляд, єдиний спосіб стабілізувати та завершити невирішені справи на Західних Балканах – американцям знову треба тут взяти все в свої руки, але тепер у координації з ЄС. Я маю на увазі, щоб ЄС надав перспективи принаймні з точки зору дорожньої карти для Косова, лібералізації візового режиму та прискореного членства.

Чи є ознаки того, що американці розглядають цей варіант?

Я не впевнена в цьому, але можу навести кілька прикладів. Вважаю, що США ухвалити надважливе рішення, коли сказали, що готові вислухати вимоги Сербії і те, що вона очікує від діалогу з Косовом. Бо якщо ви говорите про діалог, то обидві сторони можуть озвучувати свої прохання і вимоги. Це не є діалогом, якщо ви говорите: «Добре, тепер ви маєте визнати Косово». Це справді неприйнятно. У посольстві США також були дуже розумні публічні кампанії. Вони випустили дуже хороші відео про Теслу та інших видатних сербів, а також про відзначання нами 100-річчя з дня підняття сербського прапора над Білим домом, коли Вудро Вільсон висловив вдячність сербським солдатам Першої світової війни за їхній вклад у союзницькі сили.

Натомість, минулої осені нами було проведено досить важливе опитування громадської думки, яке показує, що громадськість бачить покращення поведінки США щодо Сербії. Отже, все наштовхує мене на думку, що справи тут йдуть у правильному напрямку.

А як щодо НАТО?

НАТО демонструє досить послідовний підхід до деяких речей в регіоні. Наприклад, Генеральний секретар засудив початок неконституційної трансформації сил безпеки Косова. І це добре резонувало у сербському суспільстві.

Варто зазначити, що Сербія посилює співпрацю з НАТО не тільки у військовій та оборонній сферах, а й у цивільній. Минулого жовтня ми провели великі міжнародні навчання з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій Serbia 2018, організовані Міністерством внутрішніх справ щодо надзвичайних ситуацій та Євроатлантичним центром – з координації реагування на стихійні лиха.

Отже, співпраця між Сербією та НАТО йде у правильному напрямку. Однак вона досі знаходиться поза увагою суспільства. На жаль, сербське керівництво не хоче його широкого висвітлення, щоб не провокувати своїх основних виборців, які в основному є націоналістами з сильними антизахідними, антинатовськими і проросійськими переконаннями.

Наскільки сьогодні є реальним вирішення косовського питання?

Для того, щоб думати чи це реально чи ні, ми повинні розуміти, це залежить не тільки від американців та інституцій ЄС. Це також залежить і від країн-членів, наприклад Іспанії та Румунії, які не визнають Косово. Крім того, є два члени Ради безпеки ООН, які також не визнають Косово. Поряд з цим ще існує резолюція Ради безпеки ООН № 1244, яка не може бути відкликана без нової. Нову резолюцію не можна прийняти без Росії, що перетворює цей процес в замкнуте коло. Іншим питанням є поведінка керівництва Косова. Санкції, які вони ввели щодо сербських товарів, критика верховного представника ЄС з питань закордонних справ Федеріки Могеріні, що насправді не є критикою її особистості, а інституції ЄС, яку вона представляє - це велика дипломатична і політична помилка, і означає відсутність волі для вирішення косовського питання.

Отже, повинне бути розуміння важливості угоди, а також бажання від усіх сторін реалізувати її. Це не буде легко, але я дуже сподіваюся, що це відбудеться.

Що може бути ознакою того, що угода між Сербією та Косовом незабаром буде реалізована?

Якщо у нас скоро будуть вибори, це означає, що восени буде представлена або угода, або план угоди. І я думаю, що це буде дуже добре для всіх.

Ігор Федик, для «Главкома»