Нaaretz: Євреям час тікати з Росії?

Війна Росії проти України та її конфлікт із Заходом посилили прояви антисемітизму. З’явилося стільки нападів на євреїв та Ізраїль у російській пресі, телебаченні, соціальних мережах та офіційних заявах, скільки не траплялося за останні кілька десятиліть. Частково це пояснюється тим, що президент України Володимир Зеленський є євреєм, а російські ЗМІ намагаються поливати брудом Зеленського всіма можливими способами. Проте справжнє коріння цього підйому громадського антисемітизму набагато глибші, а його наслідки – ширші.

Великий скандал спровокувало інтерв’ю, яке міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров дав італійському тележурналісту на початку травня. Лаврова запитали, як він міг стверджувати, що Україною керує нацистський режим, якщо її президент Зеленський – єврей. Лавров відповів, що, мовляв, «Гітлер також мав єврейську кров», і «найзапекліші антисеміти, як правило, євреї». Такі коментарі викликали широке засудження в усьому світі та навіть коротку кризу в російсько-ізраїльських відносинах. Багато хто зазначав, що звинувачення євреїв у Голокості й антисемітизмі саме по собі було вкрай антисемітським. Щоб вгамувати цей шторм, президент Путін начебто вибачився перед прем'єр-міністром Ізраїлю Нафталі Беннетом.

Коментарі Лаврова не були імпровізацією. Спостерігачі відзначали невідповідність заявам Росії щодо нібито нацизму в Україні і національності лідера держави ще з моменту початку війни, 24 лютого. У МЗС Росії було більше двох місяців, щоб сформулювати відповідь. Виходить, Лавров висловлював підготовлену офіційну позицію.

Зауваження Лаврова здаються нам дивними лише тому, що ми припускаємо, що міністр закордонних справ Росії звертався до західної аудиторії. Насправді Лавров та інші російські чиновники знають, що вони втратили вплив на західну громадську думку і навіть не намагаються його повернути. Лавров, можливо, і розмовляв з італійцем, однак його висловлювання були розраховані переважно на російську аудиторію. Вони були сигналом того, що лексикон російських ультраправих (різнобарвної команди монархістів, сталіністів та імперіалістів, які до війни нудилися на маргінесі суспільного життя) – лексикон, який включає знущання над євреями, тепер прийнятний у російському дискурсі.

Начебто для остаточного закріплення такої позиції речниця російського МЗС Марія Захарова подвоїла аргументи Лаврова. Вона підготувала коротку історичну «довідку», покликану показати, що євреї співпрацювали з нацистами під час Голокосту. У ній зазначалося, що керівники єврейських рад співпрацювали з німцями і свідомо відправляли євреїв на смерть. Захарова охарактеризувала офіційне ізраїльське засудження висловлювань Лаврова як «антиісторичне». Вона також розкритикувала Ізраїль за підтримку «неонацистського режиму в Україні» та попередила, що ізраїльські найманці воюють разом із нібито неонацистською бригадою «Азов». Тобто, за її логікою, «ізраїльські бойовики в Україні» продовжували традицію єврейської співпраці з нацистами – тобто, із Зеленським.

Нічого нового в аргументації російського МЗС не було. У 1970-80 роках у радянській антисіоністській літературі стверджувалося, що сіоністи співпрацювали з нацистами. Відповідно, держава Ізраїль є спадкоємцем нацистської Німеччини. Один із класиків цього жанру у книзі «Фашизм під блакитною зіркою» (Москва, 1971) проголошував: «Трагедія Бабиного Яру (місце масового вбивства під Києвом) назавжди залишиться втіленням не лише нацистського канібалізму, а й ганьби їхніх спільників і наступників – сіоністів». Міністерство закордонних справ Росії відродило цей потворний міф пів століття потому лише з однією зміною. Воно замінило слово «сіоністи» відкритим використанням слова «євреї».

Необхідно пам’ятати, що для російського читача нацистська Німеччина була перш за все не винуватцем Голокосту, а країною, яка напала на Радянський Союз 22 червня 1941 року, а також була відповідальною за загибель 27,5 млн радянських громадян, більшість з яких були цивільними. Зображаючи Гітлера євреєм і пов’язуючи інших євреїв з нацистами, Лавров і Захарова ідентифікували євреїв як ворогів радянського народу. І їхні нащадки, Зеленський та ізраїльтяни, тепер також є ворогами російського народу за підтримку українських неонацистів. Після того, як такі зв’язки були озвучені, знущання над євреями стало фактично узаконеним.

За іронією долі, сам Ізраїль доклав всіх зусиль, щоб зберегти «нейтралітет» у російсько-українському конфлікті, що засмутило багатьох американських та єврейських спостерігачів. Ніякої допомоги Україні, окрім шоломів і жилетів, країна не надсилала. Проте режим Путіна зображує Ізраїль як союзника «нацистського» режиму в Україні, оскільки повинен задовольнити російських ультраправих, які є найбільш мілітаристськи та імперіалістично налаштованими виборцями країни. Крайні праві йдуть добровольцями на фронт, і в цих колах антисемітизм – звичайне явище.

Цікаво, що джерелом інформації про вибачення Путіна перед прем’єром Ізраїлю, стало цитування фрагмента телефонної розмови Путіна-Беннета, проте офіційного повідомлення про це не було. У підсумку речник президента Росії Дмитро Пєсков відмовився підтверджувати, що вибачення були, і в російській пресі нічого про це так і не з'явилося. У підсумку російська громадськість вважає офіційними заяви Лаврова та Захарової про те, що Гітлер був євреєм, найгірші антисеміти зазвичай євреї, євреї співпрацювали з нацистами під час Другої світової війни і продовжують співпрацювати з українськими нацистами сьогодні.

Проте заяви Лаврова-Захарової – лише вершина айсберга.

Стаття в російській «Правді» (газета, що тривалий час була щоденним центральним органом партії більшовиків і найвпливовішим радянським виданням, фактично – головною газетою країни. Нині – друкований орган КПРФ, – «Главком») поставила ще кілька «маячків»: на початку 17 століття євреї, мовляв, «охоплювали всі ринки, обкладали російські продукти митами, обкладали податками проведення обрядів у православних церквах». Фактично це був геноцид».

Конспіративні теорії щодо євреїв повертаються у різні російські ЗМІ. У статті в правій газеті «Завтра» йшлося, що міжнародна єврейська спільнота веде глобальну кампанію проти Росії. Кажуть, що серед членів цієї спільноти є Зеленський, головні рабини хабаду (хабад – течія в ортодоксальному юдаїзмі – «Главком») в Росії та Україні (рабини Берл Лазар і Шмуель Камінецький), єврейські олігархи з Росії та України (включаючи Романа Абрамовича, бізнесмена, близького до Путіна і Кремля). Щодо хабада, то автор статті в «Завтра» додав: «Я б охарактеризував ставлення хабада до неєвреїв як фашистське... Хабад дотримується думки, що тільки євреї є людьми... Хіба це не нацизм?»

Лавров спровокував кризу у відносинах між РФ та Ізраїлем. Путін мусив вибачатися перед Нафталі Беннетом телефоном?
Фото: АР

Згадаємо й головне російське політичне пропагандистське ток-шоу, яке веде Володимир Соловйов – той самий, який раніше хвалився, що він єврей. Наприкінці квітня гість телешоу Соловйова виступив проти зростання глобальної русофобії, поширюваної лібералами в Росії та за кордоном. Гість назвав головними русофобами штатну письменницю Atlantic Енн Епплбаум, російського опозиційного політика Євгена Ройзмана та колишню радіоведучу «Ехо Москви» Тетяну Фельгенгауер. Другий гість вставив: «Послухайте тільки прізвища, які були згадані» (Епплбаум, Ройзман, Фельгенгауер). Іншими словами, всі вони євреї. На шоу ніхто не заперечив проти такого підходу.

Таким чином, найпопулярніше політичне ток-шоу в Росії в прайм-тайм озвучило тезу, що євреї — вороги Росії. Через кілька тижнів Соловйов, попри своє самопроголошене єврейство, довів, що він є насамперед рабським пропагандистом, який озвучує все, що йому накажуть. Він написав у своєму Telegram-каналі: «Ми звільняємо частину Росії, Київську Русь, від її німецьких, англосаксонських та єврейських колонізаторів». За цією логікою виходить, що євреї є партнерами у спробах Заходу захопити Україну у Росії.

Ніби щоб підкреслити те, що Ізраїль та євреї перебувають у таборі ворога, МЗС РФ прийняло високопоставлену делегацію представників ХАМАС через кілька днів після виступів Лаврова та Захарової. ХАМАС часто бере відповідальність за здійснення терористичних атак в Ізраїлі, а останнім часом – і за запуски по ньому ракет.

Російська газета «Звезда», що належить Міністерству оборони Росії, приєдналася до нагнітання. Видання опублікувало статтю, у якій дало друге життя старій теорії змови щодо втручання Ізраїлю у внутрішні справи Росії ще в 1993 році, коли прозахідний президент Борис Єльцин наказав обстрілювати парламент, аби не допустити переворот з боку законодавчого органу. Як пише «Звезда», Єльцин запросив ізраїльських спецназівців до Москви, щоб атакувати російську Думу. Цю фантазію російських ультраправих зараз поширює офіційний друкований орган міністерства оборони, який додає: ізраїльські спецназівці повернулися, і цього разу вони воюють на боці українських нацистів.

У новітній ітерації російського антисемітизму євреї та Ізраїль нероздільні й нерозрізні; існує пряма лінія між тим, що нібито робили євреї сотні років тому, і тим, що нібито робить Ізраїль зараз. У статті в «Правді», органі Комуністичної партії Російської Федерації, яка є другою за величиною політичною партією в Росії, автор плавно переходячи від нібито єврейського геноциду проти росіян у далекому минулому до сьогодення, доходить висновку, що той самий геноцидний імпульс стоїть за сучасною політикою Ізраїлю. Позиція ізраїльтян начебто полягала в тому, що «чим більше росіяни та українці вбивають один одного, тим краще».

Єврейська громада Росії з тривогою спостерігала за цими тенденціями. Через тиждень після антисемітських коментарів Лаврова і Захарової та візиту делегації ХАМАСу, Борух Горін, директор зі зв’язків з громадськістю Федерації єврейських громад Росії, зауважив: «Багато людей, з якими я спілкуюся, вважають, що це – початок нової антисемітської кампанії в Росії». «Все разом узяте створює дуже небезпечну картину. Картину, яка змушує російських євреїв знову запитати себе: «Чи настав час іти?». На жаль, події останнього тижня, здається, наштовхують на ствердну відповідь: «Так, вже час. Становище єврейської громади в Росії значно погіршилося».

З 24 лютого, коли почалася війна в Україні, до Ізраїлю емігрували більше російських євреїв, а також нащадків і родичів євреїв, ніж українських євреїв, нащадків і їхніх родичів. У той час як потік українських біженців (до Ізраїлю) нещодавно сповільнився, потік з Росії не вщухає.

Проукраїнська демонстрація біля Кнесету в Єрусалимі
Фото Нaaretz

Чому зараз відбувається цей підйом російського антисемітизму? Яке відношення має війна в Україні до нібито єврейських змов та ізраїльських неонацистів? Відповідь криється в характері та історії російського націоналізму. Зараз Росія переживає інтенсивну хвилю націоналістичної люті, як антиукраїнської, так і антизахідної. А щоразу, коли наростає російський націоналізм, він супроводжується і зростанням антисемітизму.

З часів наполеонівських воєн на початку 19 століття, російський націоналізм визначився в опозиції до Заходу: царський монархізм на противагу французькому республіканізму; Російська православна церква на противагу західному католицизму і протестантизму тощо. Навіть за радянських часів, коли офіційною державною доктриною було братерство народів, влада наполягала, що колективізм і соціалізм є слов’янськими традиціями, що походять від російських селянських общин, на відміну від західного шляху індивідуалізму та капіталізму. У цьому контексті євреї, як правило, розглядаються як незрозумілий іноземний елемент, який є основним носієм західних ідей.

Цей образ євреїв глибоко вкорінений. На початку 20 століття, коли царська монархія боролася проти зростаючого революційного руху, режим і його прихильники поширювали чутки, що іноземні ідеї соціалізму та народного правління були єврейською змовою з метою знищити традиційний російський спосіб життя. Політичні радикали та євреї були ідентичними в свідомості російських націоналістів, хоча Плеханов, Ленін і Сталін не були євреями. У відповідь на невдалу російську революцію 1905 року монархісти влаштували гоніння не проти радикалів, а проти євреїв під гаслом «Бей ж*дов – спасай Россию».

Після Другої світової війни та початку холодної війни радянський патріотизм досяг нового рівня. Оскільки найвищі радянські чиновники критикували Захід, поширювалося звинувачення, що євреї насправді не комуністи, а представники п’ятої колони, яка наслідувала все західне. У 1948–1949 роках десятки асимільованих єврейських інтелектуалів і митців були названі євреями, а їхні імена, від яких вони відмовилися через єврейське звучання, були «викриті». Цих інтелектуалів затаврували як «безкорінних космополітів», які «поклонялися Заходу». У той самий період усі провідні діячі ідиш-культутри були заарештовані за звинуваченням у шпигунстві на користь Сполучених Штатів. 12 серпня 1952 році стало днем розстрілу Єврейського антифашистського комітету (членів цієї організації СРСР звинуватив у шпигунстві на користь США).

Найбільш шаленим проявом антизахідного антисемітизму була «Змова лікарів»: у січні 1953 року групу радянських лікарів, більшість із яких були євреями, звинуватили в підготовці медичного вбивства радянських чиновників за вказівкою Американського єврейського об’єднання.

Загалом прикладів навіювання «євреї = західний ворог» було багато. У 1970-х роках радянська преса зображала «міжнародний сіонізм» як найбільш непримиренного ворога країни. Єдина дискусія полягала в тому, чи були сіоністи та Ізраїль агентами американського імперіалізму, чи навпаки: імперіалістична Америка контролювалася сіоністськими фінансистами та ідеологами.

Потім, наприкінці 1980-х, за Михайла Горбачова, «гласність» і більша свобода слова зробили можливим відродження традиційного російського націоналістичного права. Воно було спрямовано проти нових супротивників Горбачова, лібералів і демократів на чолі з Андрієм Сахаровим і Борисом Єльциним, які говорили про загальні права людини та покращення відносин із Заходом. І ось, націоналісти почали поширювати чутки, що і Сахаров, і Єльцин – євреї. Говорили, що справжнє ім’я Сахарова було Цукерман (тобто прізвище начебто просто переклали), а Ельцин змінив своє прізвище на Єльцин. У 1990 році праві активісти влаштували штурм зборів ліберально налаштованих російських письменників, викрикуючи, що ті – жиди. Дуже мало з тих письменників були євреями, але рівняння «ліберал = єврей» було глибоко вкорінене.

Звинувачення в тому, що російські демократи і ліберали є євреями, і досі звучать. Минулого місяця вандали зіпсували вхід до будинку Олексія Венедиктова, головного редактора нині закритої радіостанції Росії «Ехо Москви». На його порозі залишили голову свині, а на дверях квартири написали слова «єврейські свині» та прикріпили герб України. Венедиктов, єврей по матері, критикував війну в Україні. Його колегу Тетяну Фельгенгауер в ток-шоу Соловйова критикували як русофобку через її критику війни та назвали єврейкою через її прізвище та політичні погляди. Насправді це був випадок помилкової ідентифікації. Фельгенгауер прийняла прізвище свого вітчима-єврея.

Погляди російських правих на євреїв мають расовий характер. Він передбачає, що всі євреї – зловмисники, і це передається генетично. Ворожість до Росії та до всього російського є першою серед цих характеристик. Те, що Венедиктов єврей лише по лінії матері, не має значення. Те, що, за словами міністра закордонних справ Лаврова, Гітлер був євреєм лише по лінії діда, не має значення. У нього єврейська кров. Автор статті в «Завтра» стверджував, що російсько-єврейські олігархи, такі, як Роман Абрамович, були агентами Заходу та України, які намагаються знищити путінську Росію зсередини.

На жаль, враховуючи той факт, що Росія воює проти Заходу та західних ідеалів, ми, ймовірно, бачитимемо дедалі більше російських антисемітських проявів у найближчі місяці. І дедалі більше російських євреїв вирішують, що «вже час». Як і багатоквартирні будинки в Маріуполі, Харкові та інших українських містах, російська влада вважає євреїв потрібною і навіть необхідною мішенню.

Джерело: Нaaretz

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»