Ярослав Сухий: Побиття – це коли передніх зубів немає, око запливло, ребра в бандажі, і людина ходить в раскорячку. А охорона Президента поступила культурно!

Ярослав Сухий: Побиття – це коли передніх зубів немає, око запливло, ребра в бандажі, і людина ходить в раскорячку. А охорона Президента поступила культурно!

Життя стало кращим

Для того, щоб підвести підсумки умовного першого періоду діяльності нової влади, «Главком» зустрівся зі знаним парламентським веселуном, нардепом-регіоналом Ярославом Сухим. Під час розмови він був незвично серйозним, а ситуацію в державі та в політикумі оцінював одразу з кількох точок зору: як заступник голови парламентського «соціального» комітету, як колишній військовослужбовець, як вчений-політолог (певний час Ярослав Михайлович викладав політологію у Тернопільському фінансово-економічному інституті), журналіст і телеведучий (він не без гордості в голосі згадує, що створив на запорізькому телебаченні чи не перше в країні ток-шоу) та, зрештою, як колишній губернатор не найприхильнішої до його політсили Тернопільської області.

Можливо, саме такий синтетичний погляд на речі дозволяє Сухому в цілому оптимістично оцінювати ситуацію в Україні. Влада консолідується, загроз демократії немає, справжньої опозиції до чинної влади не існує, стосунки з Росією покращуються... Навіть слова Ярослава Михайловича про те, що влада в особі коаліції нині міцна і монолітна, як ніколи, нагадують про часи, коли головної цінністю українського буття проголошувалася «стабільність», що насправді межувала з застоєм. Інтерв’ю з Сухим записувалося перед відставкою глави МНС Нестора Шуфрича, який зараз у своїх заявах розвіює міфи про таку монолітність влади, і, не виключено, колись зможе слугувати одним з останніх свідчень про поки що єдину «біло-блакитну» команду професіоналів…

Так чи інакше, з Ярославом Сухим «Главком» говорив про перші досягнення та помилки нової влади, стан українських коаліції та опозиції, ситуацію в Партії регіонів та про його досвід губернаторства на «малій батьківщині».

-- Любов до влади – це повна дурня. Як можна любити апарат насильства?

Нещодавно Микола Азаров, оцінюючи перші результати діяльності нової влади, процитував класика: «Жить стало лучше, жить стало веселей». Чи погодилися б ви з такою оцінкою?

Перефразовуючи класика, я би сказав, що «жизнь стала лучше, но жить стало тяжелей».

Ми вступили у непростий період реформування всіх аспектів соціального, економічного, політичного життя українського суспільства. Ми дуже довго зволікали, затягували. Ми були подібними на того несвідомого чоловіка, який весь час відкладав візит до стоматолога, а прийшов лише тоді, коли є повно проблем.

Про те, чому жити стало важче, зрозуміло. А чому ж краще?

Життя стало кращим, бо нарешті появилася надія на те, що ми вийдемо з біди, до якої потрапили. Є стабільність влади, є консолідація влади, є позитивні очікування в суспільстві. Я сподіваюся на краще.

Зазвичай у розвинутих країнах стоденний ювілей влади є приводом для підбиття перших підсумків її діяльності, аналізу перших результатів започаткованих нею реформ. У нас же на сто днів лише зробили їхню презентацію... З’явилися навіть закиди, що тієї хваленої програми перетворень, з якою Янукович нібито йшов на вибори, насправді і не було, якщо йому знадобилося аж три місяці, щоб її написати…

Програма була. Не було напрацювань для її реалізації. Наприклад, якщо ми реконструюємо будинок, то у нас на руках має бути готова проектно-кошторисна документація, готові матеріали, люди. Нічого цього у нас не було. Тому ми починаємо ці реформи, на превеликий жаль, з чистого листа.

Це, до речі, дає відповідь на популярне останнім часом запитання про те, що робить в уряді Сергій Леонідович Тігіпко. Він якраз покликаний бути локомотивом, провідником у розробці реформаторських ідей і проведенні реформ.

Ми зараз не маємо часу на розкачку. Інші держави з кризи виходять рівномірно, динамічно, а ми, українська економіка – якимись ривками: одна галузь вже витягнула, друга – застоялась... Тому звинувачувати владу у тому, що на сто днів вона не може підвести підсумки реформ, немає підстав. Для проведення цих реформ не було реальної основи.

От ви говорите, що Тігіпко – це локомотив реформ, але Податковий кодекс, розроблений під його керівництвом, навіть Президент називає недосконалим. Інші напрацювання віце-прем’єра теж, наскільки відомо, не викликають захвату у стінах парламенту...

Питання про діяльність Сергія Леонідовича ви маєте змогу задати йому особисто. Я його діяльність коментувати не буду.

Стосовно Податкового кодексу, то Україна – остання на пострадянському просторі держава, яка не має Податкового кодексу, у якої податкове законодавство постійно змінюється. І те, що цей Податковий кодекс нещадно критикується, на мою думку, говорить про одне: про велику зацікавленість не тільки суб’єктів господарювання, а й всього суспільства у стабілізації податкових правил.

Якщо хтось думає, що з ухваленням Податкового кодексу миттєво впадуть податки, – то це неправильно. Проблема української економіки полягає не в тому, що податки у нас зависокі чи занизькі. Проблема в тому, що податкові закони постійно міняються під каприз якогось вождя, під лобіювання якоїсь галузі. А так бути не може.

Я нагадаю вам, що податки у Європі величезні, шалені. Але вони про це не говорять. Вони кажуть: ось правила гри, а ви – прошу дуже, визначайтеся, будете випікати хліб чи продавати запчастини для автомобілів.

Тому, аби зняти всі балачки, Податковий кодекс потрібно винести на всенародне обговорення – хоча б у частині, що стосується експортної групи промисловців і підприємців.

Чи могли б ви назвати конкретні досягнення, які влада уже сьогодні могла б занести собі в актив і показати людям, сказавши: от, мовляв, не дарма ми тут сидимо?

Достатньо просто умовно прокрутити плівку назад і згадати, яким тоном спілкувалися між собою раніше прем’єр-міністр і Президент, і як це негативно відбивалося на інвестиційному кліматі в державі. Зараз цього не має. Перший позитив – це, безумовно, політична стабільність.

Друге – чітко вибудувана вертикаль влади під конкретну персональну відповідальність. Я маю на увазі виконавчу гілку влади: обласні та районні державні адміністрації, міністерства.

Третє – на міжнародній арені врешті-решт закінчився цей дурдом, припинилася антиросійська риторика, яка взагалі взялася невідомо звідки і принесла величезні втрати для наших промисловців і підприємців, для нашого державного бюджету. Скінчилися всі ці війни – молочна війна, газова, нафтова.

З соціальної точки зору: було сказано, що прожитковий мінімум має визначати мінімальну зарплату і мінімальну пенсію. І уряд цього чесно, не дивлячись на страшні проблеми, дотримується. Більше того, єдина тарифна сітка чітко прив’язана до першого розряду, починаючи від найнижчих людей.

І ще одне особливо хотів би підкреслити, Україна має страшне явище, якого не мають багато країн Європи, – бідність! Але яка бідність? З бідністю борються в Штатах, з бідністю борються в Швейцарії... А Україна має бідність не просто серед безробітних, хворих чи просто лінивих тунеядців, а серед працюючих! Тому уряд, який взяв курс на те, аби неухильно піднімати заробітну плату в реальному секторі економіки, заслуговує тільки на повагу.

Будь-яка влада стикається з тим, що на початковий період її діяльності припадає такий собі «медовий місяць», у неї зберігаються високі рейтинги, незалежно від того, що ця влада робить чи не робить. Але згодом ці рейтинги неухильно падають. Чи готові коаліція та Президент до того, що їхній рейтинг не завжди буде в межах 40-50%?

Я не маю права коментувати думки Президента, але поділюся з вами точкою зору, яка домінує серед членів політради Партії регіонів. Ми готові поступитися рейтингом, втратити якісь електоральні проценти заради того, аби реформи стали реальними, і головне – невідворотними. Ганятися за рейтингом в умовах кризи означає займатися тим самим, чим займалася попередня влада – популізмом. А цей популізм рано чи пізно закінчується новими втратами, новою бідою і новими страшними проблемами для нашого народу.

Коли влада називає одним зі своїх досягнень політичну стабільність, то треба згадати оцінки, у яких йдеться про те, що при цьому в Україні створюється загроза демократії, провадиться наступ на свободу слова...

Я вважаю такі твердження звичайнісінькими політичними страшилками, які несуть в собі одне завдання – понизити рейтинг, показати надумані проблеми.

Давайте по черзі. Наступ на свободу слова, побиття журналістів? Я як чоловік, який колись професійно займався боксом, можу вам розповісти, що таке побиття. Це – коли передніх зубів немає, око запливло, ребра в бандажі, і людина ходить в раскорячку. А у тому випадку, про який всі говорять, охорона не допустила чоловіка, – нехай навіть і журналіста, та нехай навіть на його місці був би народний депутат! – який з якоюсь річчю біг за Президентом. Яке це побиття? Охорона поступила професійно, правильно, мудро і виважено. І культурно!

Загроза авторитаризму? А ви людей запитайте на вулиці: якою б ви хотіли бачити українську владу. Вони скажуть: щоб влада була сильною. А сильною влада має бути не тоталітаризмом, не самодурством, не тиранією. Влада буде сильною тільки тоді, коли вона буде разом з народом.

Нам в епоху реформ категорично не потрібен ані авторитаризм, ані тоталітаризм, бо нам потрібна підтримка народом тих реформ, які ми проводимо. Потрібно пояснити ці реформи людям. А хто краще засобів масової інформації зможе донести різні точки зору на реформування, наприклад, пенсійної системи?

А чи не є для вас тривожним сигналом готовність влади відмінити політреформу в ході референдуму, поза стінами парламенту?

Про що ми говоримо? Я забув, як називається цей метод, коли людина декларує якусь дурницю, а потім сама її спростовує. Хто сказав, що влада хоче відмінити політреформу? Де? В якому ЗМІ?

Олександр Лавринович у «Дзеркалі тижня».

Лавринович міг казати про зміцнення центральної влади, про зміцнення влади на місцях, але не про скасування політичної реформи. Відхід від парламентсько-президентської до президентсько-парламентської республіки неможливий, і ніколи не буде можливий.

Просто влада має бути реальною. Бо коли зараз ви запитаєте у пересічного українця, якою була влада Президента Ющенка, то всі вони вам в один голос скажуть: ніякою. А так бути не може. Влада повинна бути владою.

Взагалі я як вчений-політолог, який багато років викладав студентам у вузі політологію, хочу вам сказати: давайте ми будемо відходити від цього романтизму, мовляв, владу треба любити, державу треба любити… Це повна дурня. Як можна любити апарат насильства? Його треба поважати, можливо, боятися, і всім вчитися жити за одними законами.

І ще одне: дуже важко зберегти в суспільстві баланс між владою і свободою, між вседозволеністю – а це також страшна річ – і централізацією...

Тобто ви виступаєте проти скасування політреформи в ході референдуму?

Я категорично підтримую пропозицію стосовно виправлення помилок, які ми допустили у кінці 2004 року, поспіхом міняючи Конституцію. А курс українського суспільства – це парламентсько-президентська республіка. Інакше бути не може. Інакше – це рух назад.

Але якщо ми говоримо про те, що реформування системи влади потрібно продовжувати – в якому б то не було напрямку – то чи продовжується в надрах Партії регіонів, в надрах коаліції робота над продовженням політреформи, над якимись новими змінами до Конституції, аби, як ви кажете, ліквідувати недоречності, ухвалені у 2004 році?

Я особисто у своєму комітеті з питань соціальної політики, як не дивно чи парадоксально це звучить, працюю над питаннями, які стосуються продовження політреформи. В чому це полягає? Ми дуже довго і вперто переходили від системи соціального забезпечення як ознаки авторитаризму, тоталітаризму держави до системи соціального страхування. Ось вам і політреформа.

Ми дуже тяжко переходили від того, щоб помагати всім і вся до того, аби дати людям можливість заробляти високі кошти власним розумом, власною підприємливістю. Це також політична реформа.

Американський соціолог Пітірім Сорокін критикував радянські намагання побудувати «пласке суспільство». Це коли моя зарплата асистента кафедри філософії складала 125 карбованців, я знав, що за 5 років отримуватиму 140, після захисту – 180, а моя персональна пенсія була наперед визначеною у розмірі 132 радянські карбованці. Все було пласке, визначене наперед. Ліквідація такого стану прав, включення особистої зацікавленості, і через це – підвищення продуктивності праці, отримання високої віддачі, досягнення реальної участі людини в управлінні суспільством – це також політична реформа.

Головне завдання політичної реформи 2004 року і наших нинішніх намагань внести до неї зміни й доповнення полягає у тому, щоб ліквідувати прірву між народом і владою. Це – те, що в 1991 погубило Радянський Союз, – коли верхівка, голова партії перебувала дуже високо, але на дуже тонесенькій шиї. От для того, аби наблизити народ до влади, аби застосувати принцип істинного, дійсного народовладдя, і задумана ця реформа. І саме тому ми й говоримо про парламентсько-президентську республіку.

Активісти руху «Без цензури!» часом кажуть, що сама наявність цього руху вже свідчить проти вас. За Тимошенко, мовляв, такого об’єднання журналістів не було, а за вас – є…

Це звичайнісінька політтехнологія з метою викликати невдоволення людей. Ми зараз з вами можемо придумати рух проти якогось явища, але це зовсім не означатиме, що це явище насправді існує.

Я би хотів почути факти. А фактів немає. Що означає введення цензури? Прийнята якась постанова? Існують якісь рекомендації? Я з вами тут зараз якоюсь цензурою займаюся? Взагалі ви чули колись, щоб я, даючи інтерв’ю журналістам, казав, що я не хочу, щоб щось з того було надруковане? Так, часом скажу щось смішне, бо журналістам треба, щоб було весело, щоб було, що поставити на монтажну лінійку. А потім читаю, що мене клоуном називають, і не ображаюсь… Яка тут цензура?

Я маю відношення до журналістики. Я з 6 класу юнкор газети, я в Запоріжжі створював і вів на телерадіокомпанії «Алекс» в Запоріжжі ток-шоу «Критерій влади», ще коли Шустера тут ще й близько не було. Тому знаю, що цензура – це коли те й те можна показувати, а те й те – не можна. То цензурою займається влада? Чи цензурою займається керівництво тих чи інших видань?

І взагалі, ви мені вибачте, але вже такої розгнузданої журналістики, особливо парламентської, як у нас в Україні, ніде немає. Коли там гроздями висять папарацці зі своїми фотоапаратами. І що вони вихоплюють? Ми всі люди. Невдалий поворот голови, хтось притулив пальцем до носа, хтось щось сказав… Що це таке є? Це людям дає якусь інформацію про те, чим займається Верховна Рада? Це викликає тільки негатив. Для чого?

Ще один закид до влади пов’язаний з діяльністю силових органів. Чималого резонансу набула смерть студента в Шевченківському райвідділі міліції. Помінялась і стилістика роботи міліціонерів на акціях опозиції: їхні учасники досить грубо відтісняються від місця, де проходять заходи за участю Президента, у той час, як симпатиків влади туди безперешкодно пропускають. Причому відтісняють дуже грубо. Побиттям це, звичайно, не назвеш, але учасників цих акцій б’ють міліцейськими черевиками по ногах…

Я би хотів побачити, де була обурена журналістська громадськість, коли п’яненький Луценко валявся на бетонній підлозі в наручниках у Франкфурті…

Чекайте, але ані ми, ані ви цього не бачили…

Хвилиночку. Не бачили, але були документи, які нам прислала прокуратура міста про відмову у порушенні кримінальної справи, бо Луценко має дипломатичну недоторканність. Але факти-то визнавалися!

Наступне. Таких фактів про те, що когось побили, а хтось помер чи не помер, можна збирати повно. Я вам скажу відверто – це все спрямовано на те, аби штучно викликати невдоволення людей діяльністю правоохоронних органів.

А ви краще щиро поцікавтеся у того ж міліціонера, яка у нього зарплата, де працює його молода дружина, чи має він де жити. Я про це з болем говорю – тому що після університету служив офіцером у внутрішніх військах і знаю, наскільки це невдячна робота, наскільки вона важка, скільки людей гине під кулями і ножами бандитів. Тому не можна чохом викликати незадоволення правоохоронними органами, бо завтра нам самим доведеться до них звертатись. Вони роблять велику роботу.

А якщо вже з тим студентом щось сталося, то я перепрошую, але мені не зрозуміло, він що, йшов по вулиці, чи сидів у бібліотеці, уважно читаючи «Матеріалізм і емпіріокритицизм», а до нього прийшли менти, скрутили руки і кинули в камеру? Чого його забрали з гуртожитку? Хто викликав міліцію до гуртожитку? Що він там робив у тому гуртожитку? У якому стані він був? (розводить руками)

А як щодо дій міліції по розгону опозиційних мітингів?

Я був на Раді регіонів у Львові. Уявіть собі ситуацію: приїхав Президент України, приїхали всі губернатори, приїхав уряд, одне з питань, які розглядаються, – це виділення мільярдів гривень місту Львову на проведення Євро-2012. І зібралася невеличка купка горлопанів, які з собою поприносили болото, грязюку, якісь яйця і так далі. То почекайте, що з ними робити? Їм сказали: хочете протестувати? – ось ваше місце. Вони сказали: ні, ми хочемо протестуючи, підійти до Президента близько. А чому Президент мав дозволити, щоб до нього підходили ці люди? Я їх бачив і, по-моєму, багато з них поводилися неадекватно.

І я ще раз вам кажу: не можна, щоб журналісти оперували такими термінами, як «побиття». Побиття – це побиття. А синці на ногах – це не побиття, це синці на ногах.

-- Опозиції зараз немає

Як ви оцінюєте діяльність нинішньої опозиції? Якою, на вашу думку, взагалі має бути опозиція до вашої влади?

Я працюю у своєму комітеті з третього скликання, і у нас такого горя ще не було, як ця так звана опозиція, яка до того владою була. Її представники діють за принципом «А баба Яга проти» або як в тому анекдоті, коли теща казала: «Не знаю, як, але не так!».

Ми зараз пропонуємо реформувати пенсійну систему, сферу охорони здоров’я, і хочемо почути, що з того чи іншого приводу пропонує опозиція. А опозиція нічого не пропонує. Опозиція каже, що це неправда, це неправильно, – одним словом, просто займається горлопанством…

Сподіватися на кардинальні зміни на краще ми можемо тільки якщо врешті-решт ми побачимо поруч з владою реальну – я не буду говорити слово «конструктивну», бо воно чомусь всіх нервує, хоча це значить, що вона б щось мала пропонувати – реальну опозицію. Мудрий Бернард Шоу давним-давно сказав приблизно таке: «Не критикуй чужі гріхи, чужі помилки, якщо ти не знаєш, як їх можна виправити. Тоді ти не будеш виглядати ідіотом».

А нинішня опозиція – по-перше, різношерста, а по-друге, просто ніяка. І я кажу про це щиро, бо я довгі роки був в опозиції…

А чим була дієвішою, кращою, ефективнішою ваша опозиція?

Коли ми, наприклад, ходили з кульками проти НАТО, то ми по пунктах називали аргументи, чому ми займаємо саме таку позицію. Наші протести були аргументованими!

Ми проводили безліч інших акцій, ми дискутували на прямих ефірах, і я як опозиційний народний депутат України не просто тупо критикував, наприклад, популізм тодішньої влади. Я розповідав, що саме і як саме потрібно робити. Наприклад, не виплачувати мінімалку безкінечно, а піднімати продуктивність праці...

Ваші критичні закиди стосуються лише Блоку Юлії Тимошенко чи й інших наших опозицій – Яценюка, «Свободи», Гриценка?..

Я можу вам сказати відверто: опозиції немає. Є спроби, тужіння до того, щоб щось з себе показати. А опозиції зараз немає, бо опозиція – це критика дій влади і пропозиція своїх шляхів. Просто критиканство – це не опозиція.

Я про це кажу тому, що як політолог знаю, що в політичній історії України ще не було випадків, коли б опозиція не стала владою. І люди дивляться на опозицію і кажуть: «Так, ви проти. Але що ви пропонуєте?» А вони, як писав Ленін: «Ув’язатися в бій, а потім розберемось». Як ви розберетесь?

Чи є, по-вашому, шанси що в Україні з’явиться справжня опозиція?

Справжня опозиція в Україні повинна йти знизу, а не від політичної еліти. Ви мене вибачте, але яка це опозиція, якщо в ній чоловік мільйонер чи мільярдер?

Ну, чому ж? У Рината Ахметова це, здається, виходило…

Ахметов як політик не мав якихось різких виступів проти влади, він пропонував. Ахметов якраз відноситься до конструктивну – він не просто розказує, що все погано, а взяв і показав всій Україні, як можна збудувати прекрасний сучасний стадіон…

-- Коаліція міцна і монолітна, як ніколи

Нещодавно, коментуючи відставку віце-прем’єра Володимира Семиноженка, Ганна Герман заявила, що жодних проблем у коаліції немає… А ви самі, до речі, зрозуміли, чому Семиноженка відставили?

Я зрозумів, чому його відставили. Відставка Семиноженка – це не розкол в коаліції. Це наші справи, коаліційні.

Тобто ви подробицями не поділитесь?

Це просто дуже довго і нецікаво розповідати. Просто як менеджер, напевне, він потребував заміни, і його замінили. І жодної трагедії. Йому ж не висловили претензії, що він щось вкрав чи ще щось не так зробив. Потрібна на цій посаді, напевно, нова людина, тому що зараз – не звичайний час, а час реформування.

А чому цього неефективного менеджера в такому разі на наступний день після відставки призначили на посаду голови Держкомітету з питань науки і інновацій?

Бо це – те, чим він може займатися, те, що він предметно може робити. Бо сфера відповідальності гуманітарного віце-прем’єра – це і соціалка, і охорона здоров’я, і страшна справа з фармацією... Тут потрібен комплексний підхід. А трагедії ніякої не сталося.

Але, з іншого боку, за час перебування у владі коаліція звільнила кількох членів уряду. З парламентської трибуни члени вашої партії звинувачують у причетності до рейдерства силового віце-прем’єра. Відставлено кілька губернаторів…

Це говорить тільки про одне: що наша коаліція сповідує і буде сповідувати принципи демократії, вільного волевиявлення і вільного слова. Ми можемо критикувати, ми можемо дискутувати, а потім разом голосуємо, і це голосування для нас – закон. Ніяких надзвичайних речей тут нема і бути не може. Коаліція міцна і монолітна, як ніколи.

Але ці кадрові ротації можна трактувати і по-іншому. Наприклад, припустити, що «команди професіоналів», готової вже сьогодні взятися за виконання найважливіших завдань, що стоять перед державою, яку розхвалював перед виборами Янукович, насправді ніколи і не було…

Команда була. Команда професіоналів. Але по ходу роботи продовжується моделювання і вдосконалення завдань, які стоять перед владою, і безумовно під ці завдання, які весь час вдосконалюються, доводиться підбирати нових людей. Ще раз кажу: ніякої трагедії, ніякого «ЧП» тут немає. Ніхто не прокрався, нікого не спіймали на гарячому…

Ну, як сказати… Заступника міністра охорони навколишнього середовища якраз на гарячому і спіймали…

Прошу-прошу. Я вам хочу сказати і про заступника начальника Тернопільського обласного УМВС, за що постраждав начальник обласного управління внутрішніх справ, прекрасна, принципова, мудра, порядна людина Василь Кіндратович Поліщук (наприкінці травня було затримано заступника начальника Тернопільського УВС Миколу Сіманчука, а на початку червня Анатолій Могильов звільнив з займаної посади його начальника Василя Поліщука – Ред.). Він постраждав ні за що. Він поніс відповідальність за те, що його підлеглий виявився заляпаним у корупційних справах.

-- Микола Янович переймається партією постійно, Віктор Федорович – мало

Зазвичай після приходу тієї чи іншої партії до влади – і приклади БЮТ та «Нашої України» у даному випадку досить промовисті, – то на партійні справи звертається дедалі менше уваги, структури на місцях «запускаються», а потім найближча виборча кампанія стає для партфункціонерів холодним душем…

В Партії регіонів такого не станеться. Після перемоги Віктора Федоровича Януковича ми почали готуватися до місцевих виборів. Наприклад, я, повернувшись до парламенту, маю конкретні партійні завдання по своєму окрузі в місті Запоріжжі стосовно місцевих виборів. Ми не розслабилися, просто змінився формат нашої роботи.

Хто зараз здійснює оперативне керівництво партією?

Володимир Васильович Рибак.

Наскільки часто засідає ваша політрада?

Як засідала, так і засідає – щотижня. А ще частіше – щодня – засідає президія політради.

Чи беруть участь у партійному житті Віктор Янукович і Микола Азаров? Цікавляться партією?

Я знаю, що Микола Янович переймається цим постійно, Віктор Федорович – мало. І, напевно, це правильно, адже він – Президент України.

Ще одна проблема у партій, які приходять до влади, – після перемоги на виборах чисельність їхніх рядів, як правило, різко збільшується. У мене немає такої статистики стосовно вашої політсили, але підозрюю, що ця закономірність у вашому випадку також спрацювала…

Сказано в Писанні: «Бо людина є слабкою». Це треба розуміти, і до цього треба підходити поблажливо. З іншого боку, можливо, люди просто до нас придивилися і зрозуміли, що їм стали привабливими наші ідеї…

Я розумію, що ваше питання стосується «прилипал». Я з такими зустрівся у Тернополі. Виявилось, що там дуже багато активних членів Партії регіонів, які на суботнику активно носили дрова хто з Азаровим, хто з Януковичем, а хто і зі мною. Тому потрібно розуміти, що людина є слабкою, і ці людські слабості треба прощати. Хоча мені особисто більше подобаються симпатики – люди, які, хоч і не мають нашого партійного квитка, але сповідують наші ідеї, наші погляди, тобто виступають за реальне регіональне самоврядування і підтримку вітчизняних підприємств та вітчизняного товаровиробника.

Як ви взагалі ставитеся до того, що чимало людей, які вчора були вашими опонентами у стінах парламенту, зараз записуються у ряди коаліції? Причому частина з них виступали проти вашої сили досить радикально – окремих членів «Народної самооборони», ваші депутати затримували з ящиками наклейок «Стоп зек!», а зараз вони – у вашому політичному таборі…

Я до таких людей ставлюся з повагою, тому що це – народні депутати України. Смішно думати, що ми тут у парламенті – якісь класові вороги. Ми всі представляємо одну законодавчу гілку влади.

У мене радше можуть виникати претензії до тих однопартійців, з якими я займався партійною діяльністю ще починаючи з 90-х років, коли утворювалися Партія регіонально-економічного розвитку, Партія праці, «Трудова Україна» та інші партії, які зливаючись, нині дали велику, потужну, впливову Партію регіонів.

Тому я з повагою ставлюся до людей, які міняють свою прописку в парламенті. Адже не може людина бути рабом якогось фюрера, і на віки-вічні бути прикріпленою до чогось одного. Можуть мінятися погляди людини, може мінятися поведінка лідера, що може не подобатися рядовим членам партії…

Коли ви кажете, що депутати з різних політичних таборів – насправді не вороги один одному, то як ви оцінюєте ту безпрецедентну бійку, яка відбулася в сесійній залі під час ратифікації «харківських угод»?

Я вважаю, що це – дитяча хвороба демократизації в Україні. Наша демократія виглядає дуже по-дитячому, адже двадцять років в історії людства – це навіть менше ніж мить. Ми тільки вчимося демократії, ми тільки вчимося істинного народовладдя…

Якби в залі точилася гостра дискусія – я б це зрозумів. Але коли до залу занесли димові шашки, почали провокувати, то, зрозуміло, почався мордобій…

Розумієте, якщо є люди, які сказали: ми – коаліція, нас є 247 чоловік, то ви нам вірите, що ми проголосуємо? Будете нам заважати – підемо в інше приміщення, але проголосуємо, бо таке вже було не один раз. Але коли людям фізично заважали проголосувати, коли карткоприйомники заливалися клеєм, то це вже, вибачте мене, – не демократія і не опозиція, а звичайнісінька політична шантропа.

А коли під купол занесли димову шашку… То я вам як колишній військовий хочу сказати, що могло бути всяке. Той лінолеум чи ковролін, яким постелено в сесійній залі, міг загорітися. А він виділяє отруйний газ, заразу, яка могла призвести до якоїсь біди…

Так само коли у свій час група дебілів з БЮТ захопила електрощитові, то було відключено все, в тому числі система автоматичного пожежогасіння, детектори диму. Теж могло статися все. Цього допускати не можна. Тому я залишаюсь категоричним прибічником того, що такі люди повинні бути покарані. Це вже – не депутат, це політичний хуліган.

А чому ж ви тоді не наполягаєте на тому, щоб позбавлення цих депутатів недоторканності все-таки розглядалося в стінах парламенту?

Я ні на чому не наполягаю. Але якщо це питання буде голосуватися, то я буду голосувати за те, щоб зняти з них недоторканність і спитати з них за конкретні кримінальні злочини.

Якщо вже ми заговорили про відповідальність, то пригадується, як в ході кампанії представники Партії регіонів неодноразово заявляли, що будуть домагатися притягнення до відповідальності конкретних високопосадовців за конкретні злочини, які вони скоїли під час перебування на посаді. Йдеться і про невиконання закону про підвищення соціальних стандартів, і про нецільове використання державних коштів і так далі. Чому ми про це не чуємо зараз?

Все почуєте. Все попереду. Ще не вечір. Ми серйозно ставимося до цієї теми, до цих справ. У даний час проводяться необхідні слідчі дії, про їх результат ви все почуєте. Ці дії не проводяться в сесійній залі, вони не проводяться як піар-акція, вони проводяться професіоналами, які мають і досвід, і навички, і найголовніше – мандат держави.

-- Мені дуже не подобається, що сьогодні про федералізм почали говорити хворі на голову політики з західної України

У ході кампанії Янукович озвучував два ключові меседжі. Перший – це подолання бідності, другий – об’єднання країни. Про перший ми трохи поговорили. Як ви вважаєте, наскільки ефективно Віктор Янукович і нова влада об’єднують країну?

По-перше, Україну об’єднали Тимошенко і Ющенко – у ненависті до себе. Тут об’єдналася вся Україна. По-друге, вони об’єднали Україну у бідності: однаково бідними стали колись потужні регіони з багатющим потенціалом – Запоріжжя і Донецьк, – і західна Україна – Львів з Івано-Франківськом.

Об’єднати Україну – означає висунути ідею, навколо якої об’єдналися би всі політичні сили. Цією ідеєю, на мою точку зору, є матеріальний добробут, ріст і розвиток продуктивних сил українського суспільства.

Об’єднати Україну – це справа свята. І мені дуже не подобається, що сьогодні про федералізм почали говорити хворі на голову політики з західної України. Коли на сесії обласної ради в Тернополі я почув зауваження, що, виявляється, бюджет Тернопільської області потрібно формувати знизу, то я вже не витримав, вийшов на трибуну і пояснив, що бюджет Тернопільської області лише на 21% забезпечений власними коштами. Все інше – це не наші кошти.

Тим не менше, часто тема об’єднання країни в публічній сфері, в інформаційному просторі пов’язується не з бідністю, не з матеріальним добробутом, а з усім відомими питаннями – мова, ЧФ, Росія, Бандера…

Стосовно мови. Для Партії регіонів, для мене особисто ніколи в питанні мови не було такого звучання – вищість чи нижчість, краща мова чи гірша мова, корінна чи некорінна. Ніде ви такого не знайдете. Ми говорили завжди про одне – про право людини і територіальних громад. Все. А державною мовою була, є і буде українська.

А от в програмі Віктора Януковича…

(перебиває) У програмі Віктора Януковича один до одного повторюється 10 стаття Конституції: про державну українську і забезпечення права громадян на використання рідної мови на офіційному рівні.

Я хочу запитати вас: що може вас мучити, якщо якісь старенькі росіяни в Лисичанську чи в Севастополі хотіли б написати заяву в суд на своїй рідній мові, яку вони знають? Не потрібно до мови, як сказав Борис Олійник, політиків пускати і на гарматний постріл.

По Чорноморському флоту. Що заважало Ющенкові чи Тимошенко той флот погнати геть з України? Крім того, що, Чорноморський флот має таке стратегічне значення для Росії? Та він для України має стратегічне значення – ми не маємо чим прикрити наші південні рубежі від дружньої нам Туреччини, яка навпроти стоїть.

Але головне, що будь-який майбутній розвиток геополітичних процесів абсолютно не є вирішальним для збереження цілісності України. Колоти Україну можуть політикани, а цього допустити не можна.

Розумієте, якби Україна складалася з різних частин, була штучно складеною, федеративною державою, об’єднанням різних земель, то це одна справа. Але Україна – це унітарна держава. Ми возз’єдналися 17 вересня 1939 року, але ми й до того були разом. Була і Київська Русь, і УНР з ЗУНР, між якими відбулася Злука. Тобто у нас є ментальні традиції того, що ми – один народ. Якщо ми забезпечимо це розуміння у всіх і не дозволимо політикам натравлювати одні регіони на інші, то ми збережемо Україну і зробимо всіх її мешканців веселими, щасливими і життєрадісними.

-- «Я вірю, що в Тернопіль прийде компанія «Віззейр»

Тернопільська місцева преса писала, що на прес-конференції після відставки з поста губернатора ви процитували Президента, який нібито зробив вам дуже наполегливу кадрову пропозицію, від якої ви не могли б відмовитися. Яку кадрову пропозицію зробив вам Віктор Янукович?

16 травня мені подзвонив Президент України. На той час по Інтернету гуляла інформація, що я нібито написав заяву…

А ви не писали?

Я написав заяву 16 травня. Не 9 чи 10, як писали в Інтернеті.

16 травня перед святкуванням Дня медика я був у філармонії на концерті, і після того, як ми вручили державні нагороди, мені подзвонили: мовляв, зі мною хоче поговорити Президент. Я сів на машину, приїхав у свій кабінет. Президент подзвонив і сказав буквально оті слова, які я вам кажу: «Ярославе, я подумав, і я тебе повертаю назад до Києва. Я тобі скоро зроблю наполегливу пропозицію, від якої ти не зможеш відмовитись. Передай сьогодні заяву». Я передав Льовочкіну заяву про те, що я прошу скласти з себе повноваження у зв’язку з нормами статті 9 закону про місцеві державні адміністрації. Все.

Коментувати своє призначення чи звільнення я не збираюся, бо це було рішення Президента, і воно було правильним.

Які свої досягнення за час губернаторства ви могли б виділити?

По-перше, я зібрав громадські організації всіх напрямків, і у нас була дуже довга, спочатку – дуже непроста, а потім дедалі чіткіша, зрозуміліша і, врешті-решт, навіть весела розмова.

По-друге, мені вдалося переконати уряд і вибити кошти на повернення ПДВ для кількох тернопільських підприємств, для яких це мало вирішальне значення, без цього вони не могли б продовжувати працювати. Мені вдалося донести до наших директорів підприємств, що ще не все втрачено, що все буде далі нормально.

Нам вдалося врятувати тернопільський аеропорт і запустити рейсовий літак «Тернопіль – Київ»…

Який, кажуть, скасували практично одразу після вашого звільнення…

Це не пов’язано з моїм звільненням. Я їм постійно розповідав: ви не проводите піар-роботу, ви не займаєтеся маркетингом. Адже багато хто про це й рейсовий літак навіть не знав, його потрібно було рекламувати: мовляв, літайте літаками, година часу – і ви в Києві. Ні – далі загальний вагон, чужі шкарпетки нюхати, їсти цибулю з бараболею і вареними яйцями, і так їхати в Київ.

І ще одне. Переліт Київ – Львів коштує приблизно 1200 гривень. Тернопіль – Київ – близько 600. Авіакомпанія поставила таку ціну собі в збиток, щоб розкрутитися. Але розкрутитися вона не змогла, на превеликий жаль...

Проте найголовніше було зроблено. Аеропорт зберігся, під ці рейси він відновив всю інфрастуктуру – я маю на увазі злітну смугу, освітлення, супровід, радіомаяки і так далі. Зараз закінчується ремонт будівлі аеропорту. І я вірю, що туди прийде компанія «Віззейр», яка виставляє ще менші ціни, і аеропорт запрацює…

Такі переговори ведуться?

Переговори ведуться. Я їх започаткував, і після мене ця справа буде продовжена. Бо я вам скажу відверто, без аеропорту не може бути жодних інвестицій в регіон.

Своєю заслугою вважаю я вважаю проведення в Тернополі міжнародного інвестиційного форуму, на якому було багато укладено різних угод. Провели інвестиційну туристичну виставку…

Мені пощастило, що під час мого губернаторства керівником обласного управління внутрішніх справ був Василь Кіндратович Поліщук, генерал-лейтенант міліції, чесна і порядна людина, високий професіонал. І за короткий період часу в Тернополі припинили своє існування організовані злочинні угрупування, і зараз їхні члени перебувають там, де їм належить бути і готуються до суду.

Шкодую, звичайно, що не вдалося мені запустити тернопільські спиртзаводи, але я буду далі цим займатися уже зі стін парламенту. Адже на західній Україні ми маємо свій Кувейт – це паливо для бензину і паливо для дизеля. Ми маємо ці спиртзаводи, ми маємо цю переробку, ми можемо сьогодні забезпечити всю Україну як біоетанолом, так і біодизелем…

Чи буде в жовтні цього року переобрано Тернопільську обласну раду?

До Тернопільської обласної ради, найпевніше, виборів не буде. Але є одна обставина. Зараз, по-моєму, Львівський апеляційний адміністративний суд розглядає позов до територіальної виборчої комісії, яка призначила вибори до Тернопільської обласної ради, як вважає позивач, не маючи на це підстав. У залежності від підсумків розгляду цієї справи обласна рада може бути розпущеною, і в такому разі відбудуться нові вибори.

А чи потрібно, на вашу думку, проводити ці вибори?

Мені важко сказати. В цілому ситуація в Тернопільській облраді контрольована, прогнозована, але не зовсім нормальна. Бо я наприклад, не розумію, чому на сесію обласної ради виносять політичні питання, які до того ж не мають жодних стосунку до нашого регіону.

Зараз Партія регіонів має потужне представництво у Тернопільській облраді. Чи вдасться зберегти ці показники за підсумками місцевих виборів у цьому регіоні?

За наслідками виборів 31 жовтня Партія регіонів значно примножить своє представництво у всіх без винятку сільських, міських районних та обласних радах. В тому числі і на Тернопільщині – там, де ці вибори будуть проводитися. Вся влада – регіонам! (сміється)

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: