Чому автократії активно наповнюють «банки заручників»

Лише через пару днів після затримання Іраном шведського громадянина, про другого повідомила Росія. За інформацією ТАСС швед воював на боці України в Маріуполі на «Азовсталі».

Увага до Швеції викликана нещодавнім винесенням вироку Стокгольмом у вигляді довічного ув'язнення високопоставленому іранському чиновнику, який звинувачується у числених стратах та тортурах.

«Банк полонених», який здебільшого зазвичай складається з цивільних осіб, використовується такими країнами як КНР, Росія, Іран, Венесуела, Північна Корея для обміну на реальних злочинців, затриманих на заході.

Такі обміни ніколи не бувають красивими та зазвичай на столі є лише погані варіанти.

Кожного разу політики стоять перед важким вибором:

• З одного боку, життя їх громадян для них є дорожчим ніж тримання за ґратами іноземного злочинця. Підхід, який добре роз'яснює Ізраїль, заявляючи, що сотні бойовиків ХАМАСу не вартують життя одного ізраїлітянина.
• З іншого, обмін мотивує некрократів захоплювати далі полонених, збільшуючи свій «банк» та полюючи на громадян країн, «угоди» з якими їх цікавлять.

США нещодавно зробили черговий крок в цьому напрямку, у вигляді трьох нововведень:

1. розширення прав родин полонених, які дозволяють їм в тому числі отримувати більше чутливої інформації про справу;
2. створення переліку країн, до яких поїздки громадян США є небезпечними через загрозу захоплення;
3. можливість запровадження санкцій проти країн, які використовують подібну протизаконну практику.

Але це не є вирішенням проблеми, хоча, справедливо, і зменшить кількість подібних випадків.

Для боротьби з «банками заручників» потрібна координація демократій та спільна політика. Коли захоплення громадянина однієї країни – буде викликом для всіх. А дії – узгоджені та підкорені єдиним правилам.