Фінансове посередництво: чому воно не є стимулом для економічного відновлення

Як відомо – Національний банк є монетарним регулятором сфери фінансового посередництва, природне призначення якої – перерозподіл потоків коштів від власників заощаджень до інвесторів.

Однак, в останні роки НБУ проводить не зовсім адекватну для воюючої держави та її економіки політику, яка призводить до занепаду сфери фінансового посередництва і разом з тим забезпечує колосальні фінансові витрати (близько 400 млрд. грн. за роки війни).

В Україні станом на кінець 2025 р. накопичено колосальні обсяги заощаджень у бізнесу та населення: близько 10,5 трлн грн загалом, з яких у формі банківських вкладів – 3,2 трлн грн, у формі готівкової іноземної валюти поза банками – 6,1 трлн. грн (в еквіваленті).

Натомість обсяг працюючих банківських кредитів станом на кінець 2025 р. становить лише 1,1 трлн. грн, що сигналізує про вкрай неефективну роботу сфери фінансового посередництва.

Базовим інструментом центрального банку для стимулювання чи стримування процесу перерозподілу заощаджень на кредитні цілі є рівень ключової процентної ставки.

Однак, НБУ впродовж останнього десятиріччя догматично використовує інструмент ключової процентної ставки виключно в напрямку стримування кредитного процесу. Рівень ключової процентної ставки перманентно встановлюється на значеннях, які суттєво перевищують рівень поточної інфляції. Станом на січень 2026 р. облікова ставка НБУ перевищує рівень інфляції на 8,7 відс. пункти, а загалом за 2017-2026 рр. кумулятивне перевищення індексу ключової ставки НБУ над індексом інфляції становить вже понад 100 відс.пунктів!

Досвід інших країн свідчить, що на тривалих періодах (5-10 років) монетарна політика залишається стимулюючою. Наприклад, у Польщі (2017–2025) кумулятивний індекс ключової ставки був навпаки нижчим за інфляцію на 27 в.п., у Чехії – на 25 в.п., в Угорщині - на 26 в.п., в Румунії – на 29 в.п. в Албанії – на 12 в.п., в Молдові – на 20 в.п., в Сербії – на 17 відс.пунктів.

В Україні ключова ставка тривалий час залишається макроекономічно незбалансованою з темпом економічного відновлення. В результаті не виникає стійкий самопідтримуваний кредитний цикл. Приріст виробництва не забезпечує достатній потік доходів, щоб обслуговувати неадекватно високі кредитні процентні ставки, які є адміністративно залежними від ключової ставки НБУ.

Політика високих процентних ставок не тільки стримує кредитний процес, але й обходиться досить дорого для платників податків:

• Висока облікова ставка НБУ збільшує дохідність вільної ліквідності банків, яку вони вкладають у депсертифікати НБУ. За 2025 р. банки отримали від НБУ 82 млрд.грн процентів за депсертифікатами, а всього за 2022-2025 рр. – 291 млрд. грн..
• Монетарна жорсткість призводить до зменшення бюджетного ефекту від прибутку НБУ. Сплачений до бюджету прибуток НБУ у 2022–2025 рр. був на 125 млрд грн меншим за виплачені Урядом проценти на користь НБУ.
• Висока ключова ставка змушує Мінфін розміщувати ОВДП з завищеною  дохідіністю. Якби нові розміщення ОВДП з початку війни здійснювалися за фіксованою ставкою 10% річних (що близько до середнього рівня інфляції), то у 2023-2025 рр. витрати Уряду на обслуговування внутрішнього боргу були б на 184 млрд грн меншими.

Прямим наслідком незбалансованої політики НБУ є щорічні рекорди з генерування надприбутків банків: за 2025 р. – 223 млрд. грн, а загалом за 2022-2025 рр. – майже 600 млрд грн. (з яких 62% – фінансовий результат по розрахунках банків з державою).

Ключовою зміною в монетарній політиці НБУ воєнного періоду мала б бути  її переорієнтація на цілі підтримки  економічного відновлення. Ключова процентна ставка має виконувати макростимулюючу роль для ефективного перерозподілу накопичених в економіці заощаджень на цілі кредитно-інвестиційного розвитку. Однак жодних кроків у цьому напрямі здійснено не було.

На закінчення слід вказати наступне. Діюче керівництво НБУ вміло маніпулює суспільною думкою, відвертаючи увагу від втрат, які приносить його політика, та натомість акцентує увагу на тому, що нібито його політика «вберегла фінансову стабільність».

Насправді фінансова стабільність в українській економіці цілком і повністю забезпечена діями президента щодо залучення міжнародної фінансової допомоги, масштабним використанням ресурсу міжнародної допомоги, а не політикою чи діями НБУ. НБУ лише виступав як транзитер міжнародної допомоги для закриття валютних розривів. Більше того, нераціональна політика НБУ значною мірою призвела до збільшення потреб у необхідній зовнішній допомозі.