Платіжний суверенітет Європи: уроки для ЄС із досвіду України

Дискусія про створення європейської альтернативи платіжним системам Visa та Mastercard перестала бути суто технічною. Сьогодні це питання економічної безпеки та фінансового суверенітету. У сучасному світі контроль над платіжною інфраструктурою – це не лише про комісії, а й про стратегічну автономію держав і союзів.

Останні роки показали, що залежність від зовнішніх фінансових систем може перетворитися на реальний геоекономічний ризик. Саме тому Європейський Союз дедалі активніше говорить про необхідність створення власної платіжної інфраструктури.

Реальна картина платіжного ринку ЄС

За даними Європейського центрального банку, лише за перше півріччя 2025 року в єврозоні було здійснено 72,1 млрд безготівкових операцій на суму 113,5 трлн євро. При цьому 56% усіх транзакцій припадає на карткові платежі.

Ключова проблема полягає в тому, що більшість цього ринку контролюють дві американські компанії – Visa та Mastercard забезпечують понад 60% карткових транзакцій у єврозоні. 

За оцінками ЄЦБ, близько двох третин усіх карткових платежів у зоні євро обробляються американськими системами. Загальний обсяг платежів, що проходять через ці системи в Європі, перевищує 7 трлн євро на рік. Тобто фактично значна частина критичної платіжної інфраструктури ЄС залежить від рішень, які приймаються поза межами Європи.

Чому це стало стратегічним питанням

Європейські регулятори прямо визнають: залежність від іноземних платіжних систем створює ризики економічного тиску та санкційного впливу. Показово, що вже у 13 із 20 країн єврозони національні карткові системи фактично зникли. Це означає, що в більшості держав ЄС не залишилося власної базової платіжної інфраструктури.

Саме тому сьогодні в Європі дедалі частіше говорять не про конкуренцію з Visa та Mastercard, а про створення власної «системи останньої інстанції» – платіжної інфраструктури, яка забезпечить автономність у кризових ситуаціях.

Українська платіжна система «Простір»

Україна вже має власний досвід створення національної платіжної системи. Система «Простір» працює з 2013 року і створювалася як внутрішня альтернатива міжнародним платіжним брендам. Вона підтримується державою, використовується для бюджетних виплат і окремих банківських продуктів.

Однак результати за понад десятиліття показові:

• в обігу в Україні понад 120 млн платіжних карток;
• понад 99% із них – Visa та Mastercard;
• частка національної системи «Простір» – лише близько 1–2% ринку.

Для розуміння масштабу:

• у 2024 році з картками в Україні здійснено 8,6 млрд операцій;
• на суму 6,6 трлн грн;
• при цьому 94,6% усіх операцій були безготівковими.

Тобто ринок фактично повністю контролюється двома міжнародними системами, попри наявність національної альтернативи.

Чому «Простір» не став масовим

Причини добре ілюструють проблеми, з якими може зіткнутися і Європа. 

1. Відсутність глобального прийняття. Карткою національної системи складно користуватися за кордоном або в міжнародних онлайн-сервісах.
2. Обмежений інтерес банків. Банки природно орієнтуються на системи з уже сформованим попитом і глобальною інфраструктурою.
3. Поведінковий фактор споживачів. Користувачі не переходять на систему, яка має менше функцій і можливостей.

Український досвід показує, що створити платіжну систему технічно – відносно просто, але створити масову екосистему – надзвичайно складно.

Чи має Європа більше шансів

На відміну від України, ЄС в даний час має ринок понад 450 млн споживачів; одну з найбільших економік світу; значно більші фінансові та інституційні ресурси. Проте економічна логіка залишається тією самою. Головний бар’єр – мережевий ефект.

Visa та Mastercard будували свої системи понад пів століття, створивши глобальну інфраструктуру прийняття. Новій системі доведеться одночасно переконати:

• банки – її випускати;
• торговців – її приймати;
• споживачів – нею користуватися.

Це класична проблема «курки і яйця».

Реалістичні строки

Навіть для Європейського Союзу створення альтернативи такого масштабу потребує часу:

• 3–5 років – для запуску внутрішньоєвропейської системи;
• 7–10 років – для формування повноцінного глобального конкурента.
• І це за умови політичної координації, фінансування та стимулів для банків і бізнесу.

Тому головна мета європейської ініціативи – не конкуренція, а автономія. Йдеться не стільки про витіснення Visa чи Mastercard, скільки про:

1. Створення власної базової платіжної інфраструктури.
2. Зменшення стратегічної залежності.
3. Зниження транзакційних витрат.
4. Фінансову автономію в кризових ситуаціях. 

Фактично це питання економічного суверенітету, а не лише технологічної конкуренції. Європа має ресурси, законодавство і кадровий потенціал для створення власної платіжної системи. Але головна проблема – не технології, а масштаб і довіра користувачів.

Досвід України з системою «Простір» показує: навіть за державної підтримки національна платіжна система може роками залишатися на рівні 1–2% ринку. Тому реалістичний горизонт створення європейського конкурента Visa та Mastercard – 7–10 років. І лише за умови, що це буде не декларативний, а системний проєкт із чіткими економічними стимулами для всіх учасників ринку.