Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    США на роздоріжжі

    • Микола Бєлєсков

      Аналітик

    • Розсилка
    США на роздоріжжі

    Минулого тижня американські ЗМІ опублікували цікаву новину, яка важлива сама по собі, а також в більш широкому глобальному контексті.

    Так спочатку Washington Post, а потім CNN повідомили про те, що запит Центрального командування США на додаткові війська був відхилений Міністерством обороним і Об’єднаним комітетом начальників штабів. У зону відповідальності Центрального командування США входить Близький Схід. Саме цей регіон, як відомо, є ареною поновленого протистояння між США і Іраном. Адміністрація Дональда Трампа поставила собі за мету повну зміну поведінки Тегерану на міжнародній арені. Мова йде про припинення втручання Ірану у справи Іраку, Сирії, Лівану, Ємену та низки інших країн регіону. Також американці вимагають від Тегерану повного згортання ракетної програми і гарантування мирного характеру іранської ядерної програми безстроково. Головним інструментом стратегії США щодо Ірану є економічний тиск. Вашингтон прагне позбавити Тегеран фінансових засобів реалізації нинішнього курсу шляхом припинення експорту нафти (2,4 млн. барелів на день), продаж якої дає 80% іранських прибутків.

    Проте загострення протистояння між США і Іраном відбувається на фоні зменшення американської військової присутності в регіоні. Іще влітку стало відомо про те, що Вашингтон має намір вивести із регіону системи ППО Patriot. Дані комплекси потрібні для захисту від іранських балістичних ракет. Так само на сьогодні в зоні відповідальності 5 флоту США, який базується в Бахрейні, перебуває лише 19 кораблів Військово-морського флоту США. Для порівняння – в зоні відповідальності 6 флоту (Європейське командування) перебуває 24 кораблі американського ВМФ, а в зоні 7 флоту (Індійсько-Тихоокеанське командування) аж 51 корабель.

    Тим самим адміністрація Дональда Трампа посилює економічний тиск проти іранського теократичного режиму, але має все менше можливостей для реакції на можливі воєнні провокації Ірану. Вашингтон не може повністю виключити можливості переростання економічного протистояння у військове. Хоча в американському уряді не вірять особливо саме в такий розвиток подій. Проте Тегеран у 2018 році неодноразово погрожував перекрити Ормузьку протоку через яку експортується вся нафта країн Перської затоки, якщо Іран не зможе експортувати власні вуглеводні. Відповідні можливості були продемонстровані в рамках навчань іранських військово-морських сил влітку цього року. Тегеран продовжує і далі володіти одним із найбільших арсеналів балістичних і крилатих ракет в регіоні. В тому числі мова йде про протикорабельні ракети на випадок конфлікту в Перській затокі і Ормузькій протоці. Так чи інакше адміністрація Дональда Трампа допускається щонайменше прорахунку, який має перспективу перерости в фатальну помилку. Тиск на Іран посилюється із паралельним зменшенням військової присутності США в регіоні. Хоча, як неодноразово нагадував американський Міністр оборони Джеймс Меттіс, для більшої переконливості дипломатії наявність військового потенціалу є критично необхідною. Тому не дивно, що Центральне командування і просить Вашингтон посилити військову присутність США в регіоні. Це логічне бажання і необхідність бути готовими до будь-якого сценарію розвитку подій у рамках протистояння із Тегераном.

    Проте потреби Центрального командування США вступають таким чином в гостру конкуренцію із потребами, виходячи із глобальної стратегії Вашингтону. На практиці ситуація виглядає наступною. Центральне командування особливо б хотіло бачити поновлення присутності авіаносної ударної групи США в регіоні. Авіаносців США не було в Перській затокі чи суміжних водах світового океану із початку цього року. Попередньо передбачалося, що авіаносець Harry S. Truman (CVN-75) і Авіаносна ударна група 8 (1 крейсер і не менше 2 есмінців) в 2018 році відвідає і зону відповідальності 5 флоту. Проте на весні плани були змінені. Замість традиційного із кінця Холодної війни проходження авіаносної ударної групи транзитом через Середземне море в Перську затоку для стримування Ірану цього разу Пентагон вирішив спрямувати відповідне з’єднання кораблів на протидію РФ в Європі. Авіаносець Harry S. Truman і кораблі супроводу тим самим не простояли всі 7 місяців в Перській затокі – скільки саме і триває стандартний похід такого з’єднання. Замість цього Авіаносна ударна група 8 була спочатку в Середземному морі, а після перерви в другій половині літа знову повернулася до Європи на початку осені. Але тепер вже в Північне і Норвезьке моря, в тому числі для участі в найбільших навчаннях НАТО Trident Juncture 2018.



    Така зміна застосування авіаносців виявилася гарною із точки зору європейської безпеки, проте стала ударом по стратегії США в регіоні Близького Сходу. Проте насправді цей приклад є лише відображенням більш ширшої проблеми, яка стає все гострішою для Вашингтону. На сьогодні США, не зважаючи на найпотужніші збройні сили в світі, не вистачає ресурсів для підтримання належної присутності і боєготовності у всіх ключових регіонах Євразії. Не зважаючи на суперечливі заяви Дональда Трампа в 2016-2018 роках, Вашингтон не збирається відмовлятися від ролі активного гравця в ключових регіонах Євразії. США і далі будуть слідкувати, щоб баланс сил в Європі, на Близькому Сході і Індійсько-Тихоокеанському регіоні не змінився негативним для них чином. Відповідна ціль чітко окреслена в ключових американських доктринальних документах – Стратегії національної безпеки (грудень 2017) і Стратегії національної оборони (січень 2018). В цих документах, які відомо КНР і РФ, визначені як принципові супротивники, а Іран, КНДР і міжнародний тероризм як другорядні, але теж важливі фактори, якими не можна нехтувати.

    Проте для цих цілей в США все менше ресурсів. Так іще наприкінці 2016 року було підраховано, що ВМФ США повинен складатися із не менше чим 350/355 кораблів. Лише такий кількісний склад американського флоту дозволить виконувати необхідні завдання в ключових регіонах Євразії. Спеціалісти The Heritage Foundation взагалі називають цифру в 400 надводних і підводних кораблів. Саме таким кількісно на їх думку має бути ВМФ США для того, щоб мати можливість виконати завдання, які ставляться в Стратегії національної безпеки і Стратегії національної оборони. Проте на сьогодні в розпорядженні американського флоту лише 282 кораблі. Теж саме стосується і Військово-повітряних сил США. За словами Міністра ВПС США Хезер Вільсон американська бойова авіація має збільшитися із 312 ескадрилій до 386, щоб мати можливість гарантовано виконати завдання в світі. При цьому слід розуміти, що і на сьогодні ВМФ і ВПС США переживають кризу боєготовності, яка стала наслідком так званого секвестру. Виразом цього стали аварії за участю есмінців USS Fitzgerald та USS John McCain в 2017 році. Так само є проблеми із боєготовністю винищувачів ВПС і палубної авіації.

    Все це ставить під питання чи вдасться США у випадку потреби вести бойові дії із одним із гіпотетичних супротивників і одночасно стримати іншого від нерозважливих кроків. А саме таке завдання ставить Стратегія національної оборони. Тим самим супротивники США мають одну велику перевагу. Їх інтереси перш за все регіональні, а тому такі країни як РФ і КНР мають можливість концентрувати свої сили на важливих для себе напрямках близько до своїх кордонів. В той же час їм одномоментно може протистояти лише незначна частина американських сил. Концентрація ж Вашингтону на одному супротивнику відразу ж оголюватиме інші регіони і важливі напрямки.

    В таких умовах США залишається або почати збільшувати потенціал своїх збройних сил або чіткіше розставляти пріоритети на міжнародній арені, ідучи на значні ризики. Дональд Трамп в рамках передвиборчої кампанії обіцяв почати військове будівництво масштабів не бачених із періоду Рональда Рейгана. В 2017-2019 фінансових роках американські збройні сили отримали більше ресурсів, що дозволило частково вирішити кризу боєготовності, яка була залишена в спадок Бараком Обамою. На 2019 фінансовий рік, який вже триває, Пентагон отримав вражаючі 716 млрд. доларів. Проте вже в 2020 році бюджет американського оборонного відомства чекають скорочення. Замість обіцяних 733 млрд. доларів планування тепер ведеться виходячи із об’єму бюджету в 700 млрд. доларів. Тим самим мрія про військове будівництво в стилі Рональда Рейгана так і залишиться мрією. Причиною цьому є зростання дефіциту бюджету в 2018 фінансовому році на 17% до 779 млрд. доларів, а із ним і суверенного боргу США. Це стало наслідком збільшення воєнних і невоєнних витрат уряду США і зменшення надходження податків по відповідній реформі, яку схвалили в кінці 2017 року.

    Тому в США просто не залишається іншого вибору як чіткіше розставляти пріоритети на міжнародній арені, концентруючись на головному і забуваючи про другорядне. Власне розподіл кораблів американського ВМФ між 5-м, 6-м і 7-м флотами і так є гарним індикатором того, що саме протидія КНР розглядається в американському уряді як завдання №1. Проте такий підхід означає ризики для політики США на Близькому Сході і Європі через неможливість сконцентрувати там необхідний контингент військ і техніки. Хоча частина цих ризиків створюється самою адміністрацією Дональда Трампа. Відмова лідера Білого Дому від угоди 2015 року щодо ядерної програми Ірану знову повернула на порядок денний можливість прямого військового зіткнення Вашингтону і Тегерану. Домовленість, яку досягла команда Барака Обами із режимом Алі Хаменеї, була далеко не ідеальною і компромісною. Проте ця угода зменшувала шанси на пряме військове зіткнення. Відмова ж від угоди 2015 року знову робить окремі гіпотетичні військові сценарії знову актуальними. Це змушує Вашингтон відволікатися від протидії РФ і КНР.

    Звичайно в США є козир у вигляді союзників в ключових регіонах Євразії. Саме формальні союзники і стратегічні партнери могли б частково розвантажити збройні сили США і взяти на себе відповідальність за безпеку в своїх регіонах. Проте і тут ситуація далеко не однозначна. Спроби Дональда Трампа переконати союзників по НАТО витрачати не менше 2% ВВП на оборону не дають таких швидких результатів як хотілося б. Лише 8 із 29 країн Альянсу вийдуть на цей показник до кінця року. Але навіть такі країни як Велика Британія, яка витрачає 2% ВВП на оборону, стикається із проблемами фінансування програми переозброєння на наступні 10 років. За різними оцінками дефіцит фінансування програми може скласти від 8 до 14 млрд. фунтів стерлінгів. Арабські країни Перської затоки є рекордними імпортерами озброєння в світі. Проте їх здатність до ведення ефективної військової кампанії проти Ірану під питанням. В решті решт в Азії американські союзники і партнери не мають значних шансів на успіх у стримуванні КНР без допомоги США. По окремим параметрам (наступальне ракетне озброєння, кількість підводних і надводних кораблів) КНР переважає всіх своїх сусідів разом взятих. Тому і не дивно, що Індійсько-Тихоокеанський регіон у фокусі найбільшої уваги адміністрації Дональда Трампа.

    Як наслідок, Вашингтон все частіше буде змушений вирішувати надскладне завдання яким чином ефективніше розподіляти свої обмежені військові ресурси для потреб в Євразії. Іншого вибору в нинішнього і майбутнього очільників Білого Дому просто не буде. В таких умовах в зовнішній політиці США зростатиме роль тих країн, які зможуть виступати ефективними партнерами у питанні підтримання стабільності у ключових регіонах світу. Цим шансом може і повинна скористатися Україна.

    Джерело: Сегодня

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Володимир Ар`єв
    Володимир Ар`єв

    Народний депутат

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Віктор Каспрук
    Віктор Каспрук

    політолог

    Єгор Соболєв
    Єгор Соболєв

    Народний депутат України

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ