Агреман української влади
glavcom.ua
«Агреман» - це зовсім не єврейське прізвище.
Порядок (процедура) призначення послів описана в міжнародно-правових документах, регламентована в кожній країні ще й внутрішнім законодавством.
Дуже спрощено виглядає це так. Уряд (влада) якоїсь країни визначається з тим, кого б вона хотіла призначити в певну іноземну державу своїм послом. Після цього, до відповідної держави надсилається звернення з проханням надати згоду на призначення цієї конкретної особи послом.
Уряд, до якого звернулися, повинен впродовж якогось розумно достатнього часу (традиційно вважається, що двох місяців має бути достатньо) надати свою відповідь. Позитивна відповідь - згода і називається агреман.
Негативних відповідей, як правило, не буває. Незгоду з призначенням певної особи послом прийнято висловлювати у формі тривалої відсутності відповіді на звернення іноземного уряду. Загалом це значно ширша практика в дипломатії - не надавати негативних відповідей (але зараз не про це).
Після отримання агреману уряд країни, яка має намір відрядити посла, завершує внутрішні процедури призначення, що може включати в себе погодження різними відомствами, отримання згоди на призначення від національного парламенту, громадські слухання або обговорення, або зустрічі з кандидатом, виготовлення вірчих грамот, указ про призначення посла і тд.
До отримання агреману прізвище кандидата не розголошується. Це не закон, але правило. Держава, яка звертається за агреманом, не розголошує прізвище кандидата для уникнення ускладнень. Адже держава, до якої звернулись за агреманом може розцінити це, як тиск на себе. Розголошення прізвища може означати, що держава, яка відряджає посла, фактично робить заяву: нікуди не дінуться, дадуть згоду, можна не переживати. Фактично, ставлять під сумнів суверенітет і незалежність держави, до якої звертаються. Чим, природно, завдають їй образу.
Ну, і звичайно, в разі отримання відмови, завчасно оголошене прізвище, створить цілком зрозумілу неприємну ситуацію для кандидата.
Звичайно, на цей ляпас наша держава напросилася сама. Не було б з ворогуючою державою дипломатичних відносин - не було б цієї принизливої ситуації, коли ми зобов"язані розглядати подібні питання - призначення шпигуна послом.
Але тим більше стає зрозумілий єдиний можливий спосіб дій української влади. І, чесне слово, навіть не можу уявити, як вони нам пояснюватимуть свої дії, якщо від цього справді безальтернативного (на відміну від мінських домовленостей) способу дій відмовляться.
Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів
Дуже спрощено виглядає це так. Уряд (влада) якоїсь країни визначається з тим, кого б вона хотіла призначити в певну іноземну державу своїм послом. Після цього, до відповідної держави надсилається звернення з проханням надати згоду на призначення цієї конкретної особи послом.
Уряд, до якого звернулися, повинен впродовж якогось розумно достатнього часу (традиційно вважається, що двох місяців має бути достатньо) надати свою відповідь. Позитивна відповідь - згода і називається агреман.
Негативних відповідей, як правило, не буває. Незгоду з призначенням певної особи послом прийнято висловлювати у формі тривалої відсутності відповіді на звернення іноземного уряду. Загалом це значно ширша практика в дипломатії - не надавати негативних відповідей (але зараз не про це).
Після отримання агреману уряд країни, яка має намір відрядити посла, завершує внутрішні процедури призначення, що може включати в себе погодження різними відомствами, отримання згоди на призначення від національного парламенту, громадські слухання або обговорення, або зустрічі з кандидатом, виготовлення вірчих грамот, указ про призначення посла і тд.
До отримання агреману прізвище кандидата не розголошується. Це не закон, але правило. Держава, яка звертається за агреманом, не розголошує прізвище кандидата для уникнення ускладнень. Адже держава, до якої звернулись за агреманом може розцінити це, як тиск на себе. Розголошення прізвища може означати, що держава, яка відряджає посла, фактично робить заяву: нікуди не дінуться, дадуть згоду, можна не переживати. Фактично, ставлять під сумнів суверенітет і незалежність держави, до якої звертаються. Чим, природно, завдають їй образу.
Ну, і звичайно, в разі отримання відмови, завчасно оголошене прізвище, створить цілком зрозумілу неприємну ситуацію для кандидата.
Звичайно, на цей ляпас наша держава напросилася сама. Не було б з ворогуючою державою дипломатичних відносин - не було б цієї принизливої ситуації, коли ми зобов"язані розглядати подібні питання - призначення шпигуна послом.
Але тим більше стає зрозумілий єдиний можливий спосіб дій української влади. І, чесне слово, навіть не можу уявити, як вони нам пояснюватимуть свої дії, якщо від цього справді безальтернативного (на відміну від мінських домовленостей) способу дій відмовляться.
Коментарі — 0