Російський бунт: від «безсмысленного» до «беспощадного»

Мітинг, який відбувся минулими вихідними в Росії був наймасовішим в її новітній історії. І, чи не вперше, підтримка москвичами протестувальників стала вища за негативне ставлення до них.

Так, праві частина оглядачів, що вважає, що до Майдану росіянам ще далеко. Але ж і в Україні до революцій не всі протести були такими масовими, мобілізуючими і успішними. Помаранчева революція і Революція гідності мали передісторію інших – менш успішних протестів. 

Застосування сили до мітингувальників – це ознака того, що держава вважає себе сильною. Довіра до Путіна, хоча і спадає з середини 2018 року, але лишається майже вдвічі вищою за недовіру (65% проти 35%). Кількість росіян, які вважають, що країна йде правильним курсом – на декілька відсотків, але вища за тих, хто вважає, що обраний курс – неправильний. 

Але і влада не знає інших методів протидії опозиції, крім сили. Хіба що – відволікання уваги. Тільки фестивалі шашликів уже не проходять. Щоб відвернути увагу треба війна. А війна – і після нападу на Україну Кремль це усвідомлює - це не лише військові затрати, але утримування окупованих територій. Бо жодна недепресивна територія не захоче йти під Москву. Тому якщо війна і буде – то вона лише лікуватиме симптоми, а хворобу - загострюватиме.

Та повернемось до протестів. Перше – успішні акції у РФ уже були - у Єкатеринбурзі вдалось відстояти парк проти будівництва храму, як планувала влада. Кожна перемога надихає на те, що і наступний протест може бути успішним. Тому стимул продовжувати спротив є.

Друге. Зниження рейтингів Путіна та супроводжуючі цей процес громадські протистояння вказують на те, що мобілізуючого ефекту від російських військових загарбань уже немає. А у суспільстві зростає невдоволення внутрішньою політикою. Хвиля російських протестів зародилась не вчора, а у 2018 році - після запровадження пенсійної реформи. Тому саме відчуття соціальної захищеності, яке зростатиме, у тому числі й через санкції (а хто сказав що вони не працюють?) приведе до зростання недовіри не лише у Москві, але й у регіонах.

Третє. Основна маса протестувальників - молодь. Де факто – це протест телевізора проти інтернету. А враховуючи, що з одного боку, вимоги молоді – знизити обмеження в соцмережах, а влада, крім «закручування гайок» не знає інших шляхів, Кремль потрапив у замкнене коло. І кожна наступна ініціатива влади з обмеження інтернету призводитиме до того, що масове незадоволення все більше виходитиме на вулиці.

Так, поки що росіянам далеко до того моменту, коли протест вирішуватиме загальнонаціональні питання. Але і українцям було далеко до росіян у масових акціях спротиву на самому початку 90-х. Україна тоді не знала такого рівня спротиву як ДКНС у 1991 чи розстрілів парламенту 1993 року. Тому все відносно. І російський бунт може стати кривавішим, ніж наша Революція Гідності.