Польська влада якось дуже вже гарно підігрувала Саакашвілі

Якось дуже вже гарно вони підігрували Саакашвілі, чомусь абсолютно проігнорували повідомлення від української сторони, що український паспорт Саакашвілі недійсний, а отже не може бути визнаний документом, а сам його пред’явник перебуває на території Польщі як особа без громадянства.

Це, до речі, маніпуляція самого Саакашвілі, що він з цим паспортом вільно подорожує Європою. Після офіційного повідомлення від нашого МЗС він невідкладно в’їхав на територію Шенгенської зони й пересувався в її межах. А там, хто забув, кордонів узагалі нема й ніхто паспорта не перевіряє. Уникав Саакашвілі й візитів до Італії, яка, чи не єдина, дуже скрупульозно реагує на всі екстрадиційні запити й відразу тягне заявлену особу до тюрми (перевірено Аваковим, Марковим і десятками інших).

Але вернемося до Польщі. Зранку у включенні на Радіо Свобода був доволі обширний репортаж львівської кореспондентки Галини Терещук про все, що відбувалося навколо Саакашвілі в Польщі. Там багато ексклюзивних спостережень, але згадаю про одне з них – вражаюча відсутність поліції на вокзалі в Перемишлі та під час значного наростання напруження на кордоні. Я часто буваю в Польщі. На прикордонному вокзалі Перемишля, де проходить пересадка українських пасажирів на польський транспорт та їх митне й паспортне оформлення, поліцейських завжди було багато. До українців вони трохи прискіпливіші, ніж до своїх, можуть без причини перевірити документи, задавати чимало недоречних питань. А якщо починається будь-яка штовханина чи конфлікт при посадці на наш Інтерсіті, тут вони вже повноцінно задіюють свої повноваження, не цураючись силових методів. Але це їхня робота.

Так було завжди, крім одного дня – 10 вересня. На пероні маса людей, виникає проста штовханина в загалом тісному вокзальчику. Натиск під час посадки, переходи прямо через колії в обхід тунелю. А потім назріває конфлікт між командою Саакашвілі та простими пасажирами, загальне невдоволення, конфлікти з поїздовою бригадою, десь і до легкого рукоприкладства дійшло... А поліції нема. Чи треба зайвий раз казати, що перед цим Саакашвілі та ще пару політиків (не знаю, чи серед них була Тимошенко) відвідали мера Перемишля. Того самого, якому десь із півроку тому за причетність до жорсткого антиукраїнського мітингу з вигуками «Смерть українцям» СБУ заборонило в’їзд в Україну. Тоді це рішення виглядало не зовсім виваженим і його скоро скасували. Мер займає доволі чітку антиросійську позицію, тому його вирішили розглядати як ситуативного союзника, а ще ж прикордонне співробітництво, міста-побратими тощо... А образу пан Роберт Хома таки затаїв.

На кордоні в Медиці у зв’язку з прибуттям туди всього ескорту Саакашвілі теж було неспокійно (його автобус і багато інших машин спробували поїхати в об’їзд черги) Автобус таки пройшов (там були нардепи з диппаспортами, у них же кості біліші й кров блакитна), а навколо ряду автомобілів визріла конфліктна ситуація. Потім, коли на кордоні вже наші не придумали нічого «кращого», як заявити про замінування, рух узагалі припинився, а це з часом звично приводить до серйозних конфліктів, що й сталося. Поліції не було. Лише коли група соратничків, які були ще до польського паспортного контролю, спробувала піти на підмогу Саакашвілі в нейтральну зону, тобто спробували прорватися ще й через польський кордон, поліцейські виникли, як з- під землі.

Ще один факт, – коли українська сторона перекриває доступ на самій лінії кордону й повідомляє про це польських прикордонників, вони традиційно зупиняють оформлення документів і допуск на нейтралку, щоб не створювати тривалих проблем на своїй території. Автобус, однак, туди пропустили без застережень.

Це лише часточка різних дивних речей, як і ігнорування запитів грузинської сторони. Тож пора перейти від констатації дивних фактів до спроби це пояснити. Причину бездіяльності муніципальної поліції Перемишля вже з’ясували. А державні органи? Тут уже маємо фактор Качинського. Отруєний шовіністичним угаром дідусь, який чомусь вирішив, що може стати новим польським генсеком, як за часів комунізму, доволі успішно справився з цим завданням. Він, простий депутат, керує президентом, урядом, усіма структурами, включно зі силовиками, пробує згорнути права й свободи, зокрема, свободу слова. А ще він особистий друг Саакашвілі, чи точніше – отримав цю дружбу в спадщину від брата екс-президента, який загинув у катастрофі під Смоленськом.

Але здається мені, що головним тут став не чинник особистої дружби, а дещо зворотнє – таке спокусливе бажання помститися. Зациклений на власній історії, Качинський постійно роздмухує конфлікт з Україною щодо історичних тем. Особливо його бісить відзначення пам’яті Бандери й Шухевича. І так уже сталося, що Порошенко, якого в нас звинувачували в чомусь ледь не протилежному (через обмовку про «цинічних бандер») став для Качинського уособленням ненависного культу Бандери. Чому? Президент не має повноважень впливати на рішення органів місцевого самоврядування, які роблять відповідні перейменування, але він відповідає за зовнішню політику й заступився, хоч і в м’якій формі, за нашу гідність. Бо це наші справи й наша дискусія. І не з Польщі нам диктуватимуть, кого маємо прославляти. Порошенко думав, що віддавши належне пам’яті загиблих на Волині поляків (за що нарвався на випади наших праворадикалів), залагодив конфлікт. А виявляється, що ні.

Качинський просто мститься при будь-якій нагоді. Завдати більш широкий випад проти України він не може й не хоче, бо для нього теж головний ворог – Росія, яку він звинувачує у вбивстві брата, а ми на передньому краї протистояння. А от там, де можна зіграти точково, саме проти Порошенка, він нагоди не пропускає. І думаю, що Саакашвілі, як видатний інтриган, а ще унікальний негідник без принципів і цінностей, зумів гарно зіграти на болісній струні Качинського.

Так що, панове ультрарадикали й націоналісти, певна частина, яких вирішила пограти на стороні Саакашвілі, вашими руками Качинський помстився Порошенку за Бандеру й Шухевича!