Заробітчанам у РФ: Кремлю потрібні будуть нові жертви і заручники

Російська «Новая газета» опублікувала частину відповідей на питання, які вони надіслали нашому в’язню сумління в російській тюрмі Павлу Грибу.

Треба розуміти, що в умовах терору та негласної, але тотальної цензури навіть опозиційне видання не може написати всю правду та опублікувати повний текст відповідей, переданих Павлом через маму. Тому текст дещо уривчастий, пряма мова переходить у побіжний виклад. Так само слід ставитися й до деяких тез у перших двох абзацах про, нібито, підготовку терактів. На Росії преса не може писати про цілковито сфабриковані справи, але ще іноді може наводити факти про важкий стан ув’язнених.

У чомусь логіку кремлівських цензорів можна зрозуміти. Вони не проти того, щоб опозиційні видання майже відверто писали про безправ’я та жахливі умови існування тих, хто опинився за ґратами через те, що режим визнав їх ворожими для себе елементами. Таким шляхом підштовхують потенційних опозиціонерів, протестувальників, вільнодумців до розуміння усього жаху становища політв’язня в РФ та підводять до думки: чи не краще відсидітися тихенько, хіба на кухнях даючи волю своїм думкам.

Отакий собі варіант поки не сталінського, а типового брєжнєвського гебістського «договору між властями та суспільством». Цей договір можна описати таким чином: «Ви не проявляєте своїх антивладних поглядів назовні, а ми не будемо вас садити в тюрму лише за те, що ви десь у глибині душі можете проявляти до нас нелояльність». Він уже остаточно замінив попередню негласну угоду, яка сформувалася ще в єльцинські часи: «Ми вам (народу) гарантуємо доволі пристойний соціальний пакет, протекціоністську політику влади, а ви за це не сунетесь у наші справи, не цікавитесь, що ми з усього цього маємо».

Фактично діяв неформальний договір про купівлю мовчазної згоди народу на толерування мега-корупції у верхніх ешелонах влади. Зараз уже нема за що купувати толерантність. І слухняному російському обивателю пропонують ту угоду, яка нічого йому не даючи, може хіба умовно обіцяти ілюзорну безпеку від маховика репресій, який повинен викошувати всіх неугодних. Оце наглядний приклад для тих, хто готовий повірити в усілякі «партії миру», «нові курси миру» та іншу приховану кремлівську пропаганду в Україні, мета якої – заколисати суспільну свідомість, підвести до думки, що ця війна лише через непоступливого «баригу Порошенка, який наживається на війні». А мир же такий близький... Просто треба гарно попросити знову напроситися в друзі. Росії від нас треба лише одного, щоб ми повернулися в її систему цінностей, впливів і координат. Щоб у нас було так само, як у них. Просто раджу всім апологетам бойків, вілкулів, тимошенчих, зеленських та їм подібним спробувати відчути себе на місці Павла Гриба. Бо ці «курси й шляхи миру» без перемоги й гідності ведуть саме до таких наслідків для простої звичайнісінької людини.

І окрема теза для гігантської кількості тих наших громадян, які й далі переповненими поїздами та автобусами постійно курсують до РФ піднімати економічний потенціал країни-агресорки. Павла схопили просто так, без жодної причини, за фальшивими звинуваченнями. На нього впав погляд ФСБшників лише через сторінку «Вконтактє» з ніком «Роман Шухевич» (чи щось подібне). Вирахувати за цим реальну живу людину на основі переписки й контактів – раз плюнути. Сьогодні його доводять до каліцтва й смерті.

А всі ті, хто самовпевнено їдуть за порєбрік і вірять, що з ними такого ж не може статися, можуть раптом зазнати страшного розчарування. Досі не сталося, бо Луб’янка має Гриба, Сенцова, наших моряків, кримськотатарських активістів у ролі заручників (зовсім, як сомалійські пірати в недавньому минулому). Якусь частину з них після виборів президента (незалежно від результату) таки повернуть в Україну. А молох безправ’я й терору відчує потребу в нових жертвах та заручниках. Чи будуть тоді особливо дошукуватися й перебирати при такій кількості наявного на своїй території «людського матеріалу»? Думаю, що ні.