Україна-Росія: чи потрібно нам таке братерство?

Минулий тиждень в Росії пройшов під масовою атакою на Україну. Те, що Дмитро Кисельов та інші телеведучі виступили проти Януковича, в якого справи неначе «швах», мало б втішити людей, які не сприймають Януковича як президента. Але суть не в Януковичі.

Суть у тому, що таким чином принижують все, що пов’язано з Україною. Безумовно, за Оренбурзьке телебачення, яке прирівняло Шевченка до Гітлера, начебто вибачилися. До речі, на Оренбуржчину під час освоєння цілини приїхало дуже багато українців облаштовувати той край. А сьогодні все, що пов’язано з Україною, нівелюється представниками російського істеблішменту. Пересічних російських громадян бомбують, що українці – це нижча раса, що це якесь «недоразумєніє». Через це очікувати нормальних стосунків двох незалежних країн навряд чи доводиться.

Власне, це спонукання до капітуляції України як незалежної держави. З одного боку Янукович і його поплентачі ведуть себе, як ведмідь у посудній лавці. І наступ на демократію, на економіку, на все, що ворушиться, зі сторони Януковича призводить ізоляції його зі сторони західної демократії. А росіяни, скуштувавши крові, спробують зробити атаку, щоб спонукати Україну здатися як незалежна держава.

Я вже неодноразово говорив, що Росія в нинішніх межах може існувати виключно як диктатура. Бо при демократії вона розвалиться. В Росії був ворог - чеченці. Але дали Чечню на відкуп Кадирову і домовилися, що він визнає Путіна як сюзерена - цього виявилося достатньо. Через це потрібно шукати інше поглинання. А Росія як імперія без України неможлива, тому відбувається наступ на Україну і заперечення держави як такої. Я вже говорив: мені дивно, що більшість росіян і досі вважають себе громадянами Радянського союзу, для них простір бувшого СРСР – це і тепер єдина країна.

Це нав’язування зі сторони російського істеблішменту такої парадигми! Власне, це наступ на все українське, а позиції Януковича та його поплентачів погані як в Україні, так і за кордоном. Вони вважають, що зараз час, коли можна дотиснути і ліквідувати Україну як незалежну державу. Досить дивно чути з вуст багатьох освічених росіян, які кажуть, що українська мова – це «нєдоразумєніє». Насправді, є українська література, є українська пісня, яку співають «обрусєвшиє» українці на Кубані, на Дону. До цих пір вони вважають що «Несе Галя воду» - це їх пісня. Цією мовою розмовляє велика кількість людей, існує технічна література українською мовою, але до цих пір вони чомусь вважають, що можуть собі дозволити зневажати і принижувати сорокап’ятимільйонний народ. З такими підходами навряд чи можна говорити про братерство.

Українці більш толерантні. Вони дивляться на росіян, як на нерозумних дітей, які бавляться. І поки що ми дозволяємо їм в силу свого демократичного устрою бавитися. І дозволяємо по-хамськи ставитись до себе. Що неправильно! По-моєму, вони зарвалися! Але чому так відбувається?! Тому що ми не можемо навести порядок у себе вдома. Наш однопартієць Анатолій Ткачук нещодавно відвідав Південну Африку. Вони йшли з колегою, розмовляли, а до них підходить німець-колоніст і говорить: «Ви з України!» Анатолій Ткачук каже: «Це що, на нас написано?» А німець йому відповідає: «Тільки українці між собою розмовляють двома різними мовами».

Єдиної ідентичності український народ поки що не має. Не сформована політична українська нація. Це і призводить до того, що хтось недолугий дозволяє собі такі випади на адресу великого народу. А насправді, це ми їм дозволяємо, своїм розбратом, вести таку агресивну, зневажливу роботу по відношенню до нас. Я переконаний, що політична українська нація відбудеться, з потугами, з важкою дорогою, на якій безумовно ті, хто називає себе росіянами, усвідомлять, що українська цивілізація є набагато древнішою, ніж ті, хто привласнив собі назву «Росія». Просто потрібно залишатись людьми, потрібно розуміти, що якщо ти до когось ставишся із зневагою, то рано чи пізно ця зневага повернеться до тебе.

Насправді потрібно дружити, потрібно шанувати один одного, і ми готові шанувати росіян. Але безумовно шанобливе ставлення не збільшиться, коли до тебе відносяться зі зневагою.

У зв’язку з цим згадується такий анекдот.

По Сахарі йдуть росіянин і узбек. Залишилась одна пляшка води. Росіянин каже: «Давай поділимось по-братерськи». Узбек впав на коліна і молить: «Слухай, руський, давай поділимось порівну!»

Ось таке нам братерство пропонують. А воно нам таке не потрібно! Нам просто потрібні нормальні стосунки. Але ще раз наголошую, що ключова провина, коли хтось дозволяє собі так ставитись до нас, лежить на нас самих.

Єднаймося! Шануймося! Бо Ми того варті!