Фактор, який може коштувати нам Перемоги

В своїй чудовій книжці «The Light that Failed» Стівен Голмс та Іван Крастєв констатували, що «Трамп перетворив американських громадян на футбольних фанатів». Те, що співавтори називають «футбольними фанатами», насправді є недугою інфантильності, коли емоціо превалює над раціо, а вододіл свій/чужий важливіший за правий/не правий.

Якщо американці, згідно з діагнозом Голмса та Крастєва, почали впадати в дитинство – українці ніяк не виростуть з підліткового світосприйняття. Безумовно в емоційно-романтичному дитячому світі чимало чудових рис. Не даремно Євангеліє закликає «бути як діти». І саме наш дитячий максималізм зіпсував всі надії путіна на бліцкриг на початку великої війни. Наче ті крутяни, сотні тисяч українців були готові навесні 2022 року відстояти українську державність або накласти за неї власним життям...

Втім на довгих дистанціях емоціо вигоряє і брак раціо веде до неминучої поразки. Без стартера не заведеш автомобіль, але на самому стартері не подолаєш довгу путь. Другий рік великої війни добігає кінця. На часі замінити гаряче серце на холодний калькулятор. По іншому ми не виграємо...

Справа генерала Собка показала, що українці досі не виросли з підліткових ментальних штанців і так і не затямили, що люди не чорно-білі. Як правило у тому самому human being дивним чином сполучені лантух лайна і лантух сяйва. Не даремно кримінальники часто виявляються чудовими розвідниками чи штурмовиками: ризиковані, холоднокоровні, цинічні і безбашенні воночас. Я бачив на війні людей, які проявляли чуда геройства на передку, а потім калічили чи вбивали побратима у пʼяному ДТП. У своєму фільмі «Наркокурʼєр» Клін Іствуд чудово показав цю двоїстість, цей дуалізм героїзму...

Аби виграти війну проти росії, нам треба терміново дорослішати. 

Бездоганні святі як і закінчені покидьки – надто рідке явище у природі, аби робити на них ставку. За кожним фронтменом (чи фронтвумен) стоїть команда. Ефективність системи визначає не фронтмен, а її (системи) дизайн: надійність, ефективність, гнучкість, швидкість...

Аби збудувати в Україні ефективну систему, нам потрібно підсушити власні емоції і узяти в руки калькулятор. Згадати, що однією із засад колективного Заходу, до якого ми так прагнемо долучитись, є рівність усіх перед законом, governemt of law, not men... 

Тому я останнім часом часто повторюю: президент – трагічна посада, бо в нього не повинно бути друзів, не має бути «своїх». Є лише соратники, які тягнуть свій нелегкий хрест, і соратники, які не тягнуть. Перших треба промоутерувати. З другими прощатися.

Я знаю, як це важко. В першому добровольчому мобільному шпиталі ім. Миколи Пирогова я мусив попрощатися з частиною тих, з ким гідно пройшли перші – найстрашніші – місяці великої війни. І з частиною тих, з ким пройшли довгі роки війни малої. Бо вони перестали відповідати новим викликам, які постали перед нами, і не потягнули новий функціонал. Було неймовірно важко прощатись з фронтовими посестрами та побратимами, але ми попрощались. Аби зберегти добрі людські взаємини, але вже поза рамками шпиталю.

Щоби виграти війну, ми маємо вилікуватись від свого невиправного інфантилізму. Врешті-решт 33 рік незалежності – повноліття навіть за біблійними мірками...