Це був довгий і щасливий день. Як рік тому звільняли українських бранців Кремля
Ми робили все можливе, аби 27 грудня 2018-го повторити минулорічний успіх і витягти інших. Вина за зірване цьогорічне звільнення - повністю на РФ і їх маріонетках
Фб нагадує. Це був дуже довгий і щасливий день. Він почався о 5 ранку, й тривав рівно добу. Ми страшенно замерзли, від нервової перенапруги, що все зірветься, я не спала кілька днів, й була зовсім виснажена.
Ніколи не забуду нашого голосного «Слава Україні!» в темній , окупованій Горлівці, разом з нашими заручниками, журналістами, В.Лутковською і одним офіцером СБУ Ю. Кочановим. Навколо шипіли десятки озброєних людей з автоматами, вони були шоковані.
Тоді, завдяки зусиллям багатьох людей, нам вдалося звільнити 74 українців. І я безмежно вдячна всім причетним - в першу чергу президенту Порошенку, нашим дипломатам, всім колегам по мінській групі, представникам ГПУ, МЗС, МВС, омбудсмену, пенітенціарній службі, нашим міжнародним партнерам.
Дехто не вірив, що нам вдасться за 5 тижнів продумати, пройти й організувати всі формальності, всю логістику, аби помилувати чи змінити запобіжний захід 304 сепаратистам задля звільнення 74 наших.
Ми робили все можливе, аби 27 грудня 2018 року повторити минулорічний успіх і витягти інших. Вина за зірване цьогорічне звільнення - повністю на РФ і їх маріонетках. Які навіть не дали офіційних відповідей на десятки пропозицій України цього року, на наш заклик забрати з українських тюрем засуджених росіян і віддати наших. Ми робили десятки пропозицій за рік. Ми готові були до найширшого компромісу.
Ми передавали списки через Мінську групу, омбудсменів, МЗС, Волкера, президента Ердогана, церкву, нормандський формат, політрадників президентів, дипломатів. Президент Порошенко двічі влітку говорив телефоном з Путіним. З одного питання - Сенцов, інші заручники і політв‘язні.
Мені сьогодні фізично погано, боляче, що не забрали. Попри весь тиск світу, не забрали Сенцова і Сущенка, попри всі наші зусилля й досі не забрали наших з тюрем окупованого Донецька і Луганська.
Але не опускаємо руки. Такий мій принцип. Хоч іноді, особливо після зустрічей з родинами заручників, відчуваєш таке моральне виснаження, що хочеться все кинути...
Коментарі — 0