Влада здає позиції на дипломатичному фронті

Днями на засідання комітету закордонних справ запитала в міністра Кулеби і зовнішньополітичних радників Зеленського, чи розблокували орки місію СММ ОБСЄ в Донецьку.

Нагадаю, доблесні украінські воіни зловили російського найманця на позиціях, звідки за Зеленського відвели ЗСУ, він проводив там розвідку. У відповідь ОРДО заблокувало роботу представників місії СММ ОБСЄ в окупованому Донецьку.

До того ж Росія не продовжила мандат місії спостереження на неконтрольованих ділянках україно-російського кордону.

Міністр підтвердив, що робота СММ і досі заблокована.

Тоді я поцікавилася, а де ж гучна, жорстка реакція України? Адже, на жаль, Париж, Берлін та і Вашингтон з Лондоном більше довіряють щоденним звітам СММ щодо режиму тиші, аніж інформації Києва.

Міністр погодився, що варто відреагувати жорсткіше.

Та, на превеликий жаль, жодної нової заяви, вимоги негайно скликати ТСК, провести консультації радників в нормандському форматі, поінформувати міністрів закордонних справ, зібрати Радбез ООН, немає. Але ж ситуація дійсно безпрецедентна! Орки кілька тижнів блокують спостерігачів СММ в готелі.

В цій ситуації РФ і орки безкарно порушують тишу, вбиваючи українських воїнів .

Всім серцем підтримую рішення командування ООС щодо застосування безпілотника «Байрактар» для захисту українських позицій, збереження життя наших воїнів.

Ми точно ні на кого не нападали, але адекватно реагувати на загрози та давати відсіч – обов’язок ЗСУ.

Реакція Німеччини вчергове розчарувала. Але не здивувала. Скільки нервів я поклала, працюючи в ТКГ, коли бачила, що у наших партнерів і ОБСЄ інцедент зі збиттям орками дрону, що належить спостережній місії, викликає більше емоцій і реакції, аніж загострення на фронті та вбивство українців.

Але чому така несправедлива реакція Німеччини, яка як гарант виконання мінських угод, мала б тиснути на РФ?

Та тому що Україна дає привід…

Коли востаннє ми чули жорстку й адекватну реакцію Києва на порушення режиму тиші?

Якщо Зеленський на військовому параді на День Незалежності не наважився згадати, так хто ж агресор.

Коли свою промову з трибуни Генасамблеї ООН він починає з «замаху на Шефіра» (до речі, як там розслідування? На пошуки злочинця кинули штат силовиків, рівноцінний нашому контингенту в ООС).

Якщо навіть в українських посольствах сьогодні не володіють інформацією про роботу мінських груп, реальну ситуацію на фронті, інциденти з СММ, а отже, не можуть донести це партнерам.

Якщо так званий речник ТКГ несе несусвітну пургу, працюючи подразником громадської думки, а не інформує суспільство і наших партнерів про безпекову і гуманітарну ситуацію.

Якщо навіть журналісти, що ведуть тему мирного врегулювання, не назвуть зараз учасників груп від України. До речі, в гуманітарній підгрупі, де за Порошенка опікувалася заручниками я, зараз Зеленського представляє Третякова…

Ніхто з них жодного разу не був на жодному токшоу, аби розповісти про свою роботу.

Що там з заручниками? Два роки все заблоковано.

Що з МКЧХ? Зеленський хвалився, що ще в Парижі домовився про допуск до всієї окупованої території і тюрем?

Коли СММ повернеться до моніторингу окупованого Донбасу і захопленого кордону? Не знаєте? Так і наші партнери не знають, їх українська влада такими проблемами не грузить.

Українська опозиція підтримує дії застосування безпілотного апарату.

І вимагає від влади активної зовнішньополітичної позиції і політики.

Це – дипломатичний фронт! Де треба воювати за Україну, а не співати оди найвеличнішому.