Про скандал навколо начебто побиття «журналіста» Шарія

Як людина, яка свого часу входила до керівних органів Незалежної медіа-профспілки України, дозволю собі декілька тез щодо побиття у суді у «справі Шеремета».

Одразу зазначу, що я проти будь-якого насилля. Якщо є заперечення, «всі до суду», як казав весь час спільної роботи в НМПУ Сергій Гузь. Із цим не можу не погодитися, бо це єдиний правильний механізм доводити свою правоту цивілізованим способом за мирної ситуації. І це мова не тільки про медіа.

А тепер щодо скандалу і оцінки його медіаорганізаціями:

• реакція НСЖУ не здивувала. Я давній прихильник того, аби ТВОРЧІ ОБ'ЄДНАННЯ, яким є НСЖУ за статутом, не маючи ЮРИДИЧНИХ МЕХАНІЗМІВ для такого захисту, не лізли не до своєї сфери і не займалися захистом прав журналістів. Ще раз: тому, що не мають механізмів захищати. А подібні заяви - це політичні дії. І через дискредитацію цієї організації в минулому (це окрема тема), такі заяви не можуть сприйматися однозначно і позитивно в медійному середовищі. Бо виходить, коли мейнстрімна тема - політичні заяви лунають. А коли по країні купа випадків, де псевдожурналісти в тому числі прикриваючись корочками НСЖУ, займаються не журналістською роботою, реакцію не чуємо. Немає і ревізії власних членів, яких, думаю, в рази більше ніж людей, які займаються журналістикою у цій країні.
• У заяві НМПУ я побачив маніпуляцію, адже побитий нібито журналіст співпрацює і з «Шарій.нет». Принаймні так стверджують громадські активісти. Допустимо, це правда. Але НМПУ наголошує на тому, що це журналіст газети... «Правовий контроль». Ну ок, у людини може бути ксіва. і формально все правильно. За часів мого членства в організації ми не ділили журналістів на наших членів і ні. але критеріям свого позиціонування визначали те, чи приймемо ми до своїх лав такого журналіста. Так от.

З досвіду прийняття до НМПУ журналістів можу сказати, що журналістом тоді ще моєї організації могла бути лише особа, яка основний дохід отримує з журналістської діяльності. Чи у цьому випадку ви хочете сказати, що основний дохід побитий має від «Правового контролю», а не від блогерського сайту «Шарій.нет»? не смішіть. А якщо так, то за статутом, така людина не могла б за моїх часів в організації стати її членом. Тобто - СТАТУТ вказав би про те, що ця людина - НЕ ЖУРНАЛІСТ. Ще одним критерієм приймати, чи не приймати для нас була РЕПУТАЦІЯ, аби претендент не дискредитував організацію. Прецеденти такого неприйняття членства були. Всім відому Ганну Герман ніхто до організації не прийняв, хоча вона розмахувала ксівою Радіо Свобода і дуже просила. Та ксіва їй на той час не допомогла. Чому ж ксіва допомогла тепер нинішньому постраждалому?

Я розумію, що організація захищає не тільки своїх членів, а насамперед принципи, цінності роботи журналістів. Але і тут питання. Якщо людина не займається журналістською діяльністю, то кого захищає журналістська організація, до кого проявляємо солідарність?

Чому таке стало можливим і як розрулити?

Можливим тому, що стати членом журналістської спільноти простіше простого. Свого часу НМПУ намагалася жорстко фільтрувати це, аби люди, які у нашій організації не тільки відчували, що за ними професійне середовище, а й розуміли, що вони впливають на те, що до цього професійного середовища не потраплять ліві люди, а керівництво організації не буде розкидатися політичними заявами, які не мають стосунку до професії.

Я за єдину прес-карту, яку би надавала журналістові профспілкова організація, яка би головою відповідала за те, що журналіст-її член займається журналістикою, а не пропагандою, не дискредитує професію і своїми діями додає плюсів і організації, в якій перебуває. Але для цього спочатку потрібна дієва медіапрофспілка, яка була колись і якої немає зараз.

ЗЫ. Нечлени профспілки, звичайно, також є журналісти з прескартами видань, у яких працюють. От тільки якщо держава не може відрегулювати видання, яким дозволяти, чи ні працювати в Україні, справу мають взяти до рук журналісти. Бо інакше, як останній приклад, говоритиме вулиця.

Захищати від побиття людину має поліція. А журналістські організації не мають плутати удар по обличчю через політичні погляди і порушення прав журналістів. Інакше такі організації більше дискредитують саму журналістику, ніж Шарій і його сотні тисяч YouTube глядачів разом узяті.