Голодування Олега Сенцова: світ байдужий до такого максималізму

Мовою оригіналу

Сумна, гірка новина: Олег Сенцов оголосив голодування в зоні. Дивна реакція публіки – байдужість. Втім, не дивна. Коли я в сімдесяті минулого століття двічі серйозно голодував у політичному таборі, один раз – 112 днів, другий – 114, природно, з примусовим годуванням, абсолютно бузувірською процедурою, я не добивався звільнення. Я протестував проти нахабно посміхаючого зла! Так, я все ще хотів справедливості.

Розумію Сенцова. Це емоції. Молода людина прагне справедливості. Думаю, він не розраховує перемогти або умилостивити Путіна. Та й я тоді не сподівався перемогти Брежнєва. Так вели себе в неволі далеко не всі радянські політичні в’язні. Я – закипів, не зміг втриматися в межах розуму. Перемогли емоції.

Чи хотів я жити? Дуже хотів. Кожен день вранці в камеру штрафного ізолятора, де я на самоті думав про минуле (майбутнього у мене не було), заходив дебіловатий замполіт зони капітан Китманов і з гнилою посмішкою виголошував одну і ту ж фразу: «Голодуєте? Ну і голодуйте собі на здоров’я!»

Одного разу я відчув наближення смерті. Швидкої смерті. І я припинив голодування. Дуже хотілося жити. Я важив тоді трохи більше від 40 кілограмів. Але Брежнєва я не переміг.

Ніхто з радянських громадян не стояв біля паркану зони, де я повільно випускав дух. Але я вижив. Через три роки знову голодував, 114 днів. Таким, з вагою 42 кілограми мене етапували на заслання. Вижив і тоді. Молодість і густі емоції. Тоді – емоції ненависті і презирства до ворога.

Сподіваюся, виживе і Сенцов. У чужій країні, на її далекій півночі. Думаю, і його будуть примусово годувати. З руками в наручниках за спиною і руйнують зуби роторозширювачем.

Не біда, виживе – вставить нові зуби.

Йому гірше, ніж було мені. Йому відомо, що про його протести знає весь цивілізований світ. І наші недоцивілізовані українські політики. Тоді, в повній ізоляції, я був наодинці зі своїми думками. Сенцову гірше, у нього є надія на зовнішню підтримку. Так голодувати важче. Надія оманлива, світ байдужий до такого максималізму. Світ живе розумом, а не емоціями.