Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Голодування Олега Сенцова: світ байдужий до такого максималізму

    • Семен Глузман

      Правозахисник, президент Асоціації психіатрів України

    • Розсилка
    <span>Олег Сенцов у російському суді, Ростов на Дону, 25 серпня 2015 року</span> - Голодування Олега Сенцова: світ байдужий до такого максималізму
    Олег Сенцов у російському суді, Ростов на Дону, 25 серпня 2015 року

    Молода людина прагне справедливості. Він не розраховує перемогти або умилостивити Путіна

    Мовою оригіналу

    Сумна, гірка новина: Олег Сенцов оголосив голодування в зоні. Дивна реакція публіки – байдужість. Втім, не дивна. Коли я в сімдесяті минулого століття двічі серйозно голодував у політичному таборі, один раз – 112 днів, другий – 114, природно, з примусовим годуванням, абсолютно бузувірською процедурою, я не добивався звільнення. Я протестував проти нахабно посміхаючого зла! Так, я все ще хотів справедливості.

    Розумію Сенцова. Це емоції. Молода людина прагне справедливості. Думаю, він не розраховує перемогти або умилостивити Путіна. Та й я тоді не сподівався перемогти Брежнєва. Так вели себе в неволі далеко не всі радянські політичні в’язні. Я – закипів, не зміг втриматися в межах розуму. Перемогли емоції.

    Чи хотів я жити? Дуже хотів. Кожен день вранці в камеру штрафного ізолятора, де я на самоті думав про минуле (майбутнього у мене не було), заходив дебіловатий замполіт зони капітан Китманов і з гнилою посмішкою виголошував одну і ту ж фразу: «Голодуєте? Ну і голодуйте собі на здоров’я!»



    Одного разу я відчув наближення смерті. Швидкої смерті. І я припинив голодування. Дуже хотілося жити. Я важив тоді трохи більше від 40 кілограмів. Але Брежнєва я не переміг.

    Ніхто з радянських громадян не стояв біля паркану зони, де я повільно випускав дух. Але я вижив. Через три роки знову голодував, 114 днів. Таким, з вагою 42 кілограми мене етапували на заслання. Вижив і тоді. Молодість і густі емоції. Тоді – емоції ненависті і презирства до ворога.

    Сподіваюся, виживе і Сенцов. У чужій країні, на її далекій півночі. Думаю, і його будуть примусово годувати. З руками в наручниках за спиною і руйнують зуби роторозширювачем.

    Не біда, виживе – вставить нові зуби.

    Йому гірше, ніж було мені. Йому відомо, що про його протести знає весь цивілізований світ. І наші недоцивілізовані українські політики. Тоді, в повній ізоляції, я був наодинці зі своїми думками. Сенцову гірше, у нього є надія на зовнішню підтримку. Так голодувати важче. Надія оманлива, світ байдужий до такого максималізму. Світ живе розумом, а не емоціями.

    Джерело: Радіо Свобода

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Єпископ Євстратій (Зоря)
    Єпископ Євстратій (Зоря)

    Секретар Священного Синоду УПЦ КП

    Сергій Таран
    Сергій Таран

    Політолог

    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ