Україна має купу проблем із вищою освітою, яка залишається швидше ознайомчо-орієнтувальною

Зрештою, цей анархічний (нерегульований державою) бум призвів до значних перекосів як у питанні якісної підготовки спеціалістів, отримання знань, так і самої освіти. А також до фактичного нерозуміння масштабування ринку праці та трендів оточуючого світу, перспектив розвитку громад, суспільства та держави. Насправді все могло б бути значно ефективнішим, якби стилістика державності вищу освіту та науку враховувала при масштабуванні прогнозів розвитку та формування моделей реалізації державності в гамі міжрегіональних можливостей реальної України. А особи, відповідальні за загальнонаціональний освітній процес, розуміли глибинну місію та функціональну сутність цього дійства і знайомилися із світовим досвідом, зокрема ефективними практиками і моделями дуальної освіти. Адже ми тут не першопрохідці і чужий досвід, зокрема успішні освітні кейси, став би нам в нагоді. Натомість бездумність «болонізації» нашої освіти багато в чому вихолостила потужності вищої освіти України, адже Болонська система освіти, як виявилося, стосувалася насамперед технократичної структуризації освіти (засилля тестів).

Наразі маємо купу проблем із вищою освітою, яка залишається швидше ознайомчо-орієнтувальною, навіть не теоретичною, бо тоді потрібні лабораторії та сервіси для порівнянь і перевірок теоретичних висновків. Ми продовжуємо імітувати процес навчання через менторство, тобто абсолютну монополію статусу викладача. А це часто стає демотивацією для студентства, яке відчуває кричущу відірваність від реалій життя. Намагання зараз (через закон) ввести ту ж дуальну освіту виглядає приблизно так, якби до старого автомобіля прилаштовували нові дверцята. Насправді вища освіта вимагає насамперед кардинального розуміння таких аспектів, як якість освітнього процесу, його вимір, сфера, та потребує докорінних змін принципів сутності і стилю цього глобалізованого дійства.

Сучасні цивілізаційні динаміки, інфраструктурні рішення та наявні технології, які присутні в нашому житті і майже відсутні в освітньому процесі, а тим паче в державному управлінні, створюють у молоді відчуття, а потім і розуміння того, що українська освіта і сучасне життя – це різні світи різних планет. Тому наразі наша надзвичайно талановита, креативна, потенційна і успішна молодь сама реагує на виклики часу, потреби ринку і шукає самостійно власне місце в цьому житті, тут і зараз, часто не звертаючи уваги на свій освітній статус (завершений чи не завершений). Хто кмітливіший і моторніший, той зрештою, як не прикро, опиняється за кордоном. Решта намагається отримати зиск від своєї освіти на батьківщині. Це, якщо хочете, дуальне мислення сучасного молодого українця, який живе в Україні, а мислить себе за кордоном. За відсутності реальної ефективної дуальної освіти ми створили такий ось національний рецидив.

І це велика наша проблема, тобто громадян і громад. Бо державні чиновники, які формально, в стилістиці застарілої реклами розповідають про економічні перспективи держави, на практиці не співставляють ці залежні між собою речі. Чи зможемо ми подолати бар’єр невідповідності формального мислення бюрократів і реальних проблем молоді, молодих громад і молодого українського суспільства? За таких управлінців – навряд-чи. Змінювати необхідно якісно і все: регламенти, процедури, сервіси, а головне – стиль управління і самих управлінців.