Вибори до Європарламенту визначать, яким буде обличчя оновленої Європи

«Історичний переломний момент» – таку характеристику виборам до Європарламенту, які у травні пройдуть у країнах ЄС, дав провідний кандидат Європейської народної партії Манфред Вебер. Представника баварського Християнсько-соціального союзу Вебера ще восени минулого року ЄНП висунула претендентом на посаду глави Єврокомісії.

Меседж про історичність цих виборів використана Вебером не випадково і не заради яскравості передвиборчої агітації. Більшість європейських політиків і громадських діячів підтримують його ж думку про те, що ці вибори мають стати захистом європейських цінностей і «способу життя» на противагу посилення тенденцій політичного популізму, нав’язаного вірусу євроскептицизму та зростаючій ізоляціоністській агресії (Брекзит, каталонський синдром тощо) регіонального націоналізму в багатьох країнах ЄС.

Нові загрози для об’єднаної Європи і традиційного демократизму Заходу як світу справжньої гуманістично-ліберальної демократії обумовлені різними чинниками. Наприклад, напливом мігрантів, передусім із Близького Сходу (представлені тут і країни пострадянського простору, зокрема Україна). Також зростанням відірваності управлінського бюрократичного апарату національних масштабів від потреб народу на рівні громади, найяскравішим свідченням чому є події останніх місяців у Франції та інших країнах ЄС, де «жовті жилети» присутні навіть у виборчому марафоні до інституцій ЄС. Крім того технологічним, логістичним та ресурсним тиском на економіку деяких заокеанських партнерів та нових глобальних інвесторів, маю на увазі США, Китай, а також офшорне і криптовалютне інвестування. Та особливу занепокоєність викликає націоналізм «по-європейськи», який увібрав у себе крайніх лівих і правих в одному геостратегічному русі і набуває глобальних форм розпалювання міжетнічної, міжконфесійної і навіть міжкультурної ворожнечі-протистояння.

Втім є один загальний знаменник, який і спричиняє найбільше загрозливих перспектив і який лідери країн ЄС не бажають (наразі на цей момент) визнавати реальною проблемою. Це гібридний вплив на більшість європейських процесів нинішнього режиму Кремля, який набуває якісного виміру реального домінування.

Бо і потік мігрантів із тієї ж Сирії, яку безперервно бомбують путінські ВПС, публічно-медійна істерика геостратегічного шантажу довкола будівництва газопроводу «Північний потік-2», яку проводить Кремль через підконтрольних європейських політиків і ангажованих ЗМІ (інфраструктурна експансія), загальноєвропейський розбрат через Брекзит, до «потрібних» підсумків якого доклала руку Москва та інші дії такого ж ґатунку є результатом цілеспрямованої політики Кремля по знищенню європейського світу демократії з її усталеними ліберально-гуманістичними цінностями і ЄС як об’єднуючого консенсусного стилю цивілізаційного управління, реального органу і інституції, а також прообразу майбутньої мирної перспективи планетарного застосування.

Опосередковано все ж визнання цього знаменника відбулося ще кілька років тому. На початку 2017 року ЄС додатково виділив 800 тисяч євро оперативній робочій групі зі стратегічних комунікацій «East StratCom Task Force» для активної протидії намаганням Росії вплинути на вибори у європейських країнах, зокрема в Німеччині, Франції і Нідерландах шляхом дезінформації та пропаганди. Та тут варто усвідомити, що на старі лекала радянської пропаганди путінці уміло і навіть креативно нав’язали новітні комунікаційні страхи для творення публічно-віртуальних реальностей, в які занурюють не тільки істеблішмент чи урбаністичні центри ЄС, а цілі континенти в парадигмах креативно-культурних індустрій.

У 2018 році для протидії російській пропаганді та дезінформаційним кампаніям вже було виділено 1,9 мільйона євро. Враховуючи небезпеку активного втручання путінського режиму в процес передвиборчої агітації та безпосередньо виборів до Європарламенту сума фінансування спеціальних структур ЄС по боротьбі з дезінформацією на 2019 рік становить 5 мільйонів євро. Та за визнанням віце-президента Єврокомісії Андруса Ансіпа «це незначна сума, якщо порівнювати з Росією, яка витрачає на медіа, що поширюють дезінформацію, 1,1 мільярда євро щороку».

Варто визнати, що європейські політики бачать джерела загроз для західної демократії, однак пропонують досить прості механізми протидії, яка зводиться до кількох факторів: обміну інформацією про поширення нових фейків, виявлення тенденцій створення та поширення дезінформації та координації реакції на кампанії з поширення фейків і обмін досвідом щодо ефективності заходів з протидії.

Однак такий підхід до боротьби з гібридними впливами Кремля навряд чи дасть потрібний і швидкий ефект. Адже ці дезінформаційні кампанії путінського режиму направлені передусім на середовища життя європейських країн і переслідують мету занурення громадян ЄС в потрібну потоково-комунікаційну ауру. Для того, щоб мати ефективність у цьому протистоянні необхідно змінити парадигму комунікації із суспільством з врахуванням національної специфіки у кожній країні «об’єднаного континенту».

Постійний, публічний, сучасно-динамічний діалог влади, політиків, громадських діячів із суспільством має вестись у швидкісному різномасштабному режимі одночасно, як того вимагає зростаюча глобальна діджиталізація нашого спільного життя. При цьому це має бути дизайнерський темпоритмічний режим з елементами розуміння комунікаторами специфіки регіонального ментально-етнічного ландшафту, національних особливостей і їхньої взаємодії. Про це, до речі, варто пам’ятати і українським політикам та високопосадовцям.

Комунікаційно-контентне супроводження політики управлінських інституцій Європейського Союзу загалом і кожної його структури окремо має базуватися також на усвідомленні необхідності адекватного донесення своїх намірів і дій через якісний мовно-концептосферний переклад для всіх громад документів, виступів, меседжів та демонстрації конкретних дій посадовців організації. Бо нинішня об’єднана Європа, а власне і світ, це не ієрархія, а горизонти з їхніми глобальними можливостями партнерства і взаємовідповідальності, де вчасно і вдало розставляються акценти і підтверджується їхня дієвість щодобово, а не тільки під час виборчих перегонів.

Сьогодні у Європі стоїть питання значно більше, ніж просто вибори. Перед європейськими політиками постає проблема, вирішення якої дасть відповідь на довгу перспективу: демократичні цінності визначатимуть дух середовища життя європейських громад чи їх замінять вимушені принципи та поняття тотального режиму гібридного миру, в якому нормою стане свавілля, насилля і примушення.

Для України майбутні вибори до Європарламенту мають непересічне візіонерське значення. Адже на найближчі п’ять років ми отримаємо або стабільну підтримку сподвижників у боротьбі проти гібридного агресора – путінського режиму Кремля – або зостанемося наодинці (в тотальній європейській ізоляції) з непримиренним режимом-ворогом при мовчазному спостереженні колишніх партнерів.

Саме зараз все частіше в Європі публічно, в міжнародному дискурсі-резонансі, лунають заклики до припинення санкцій проти РФ і поновлення співпраці з таким вигідним економічним партнером як кремлівський режим. При цьому ніхто не згадує про суб’єкти федерації, народи чи суспільні ініціативи в путінській РФ, всі погоджуються на історичну зброю-мем «Росія», нехтуючи тим, що український Крим поневолений, а в ОРДЛО кожну добу живе страх смерті, який продукує кремлівський диктатор через сателітів-терористів в окупаційних адміністраціях АРК і ОРДЛО. Насправді за цими континентальними і нібито політико-економічними закликами до співпраці криється набагато глобальніша і загрозливіша для України і світу перспектива втрати української національної державності та геостратегічне утвердження міжнародної домінанти про те, що державність у світі стає умовним поняттям. Замах на ліквідацію геополітичного інституту державності як статус-кво міжнародного співтовариства зараз є новітньою формою глобального гібридного тероризму, який продукує Кремль по всій планеті.

…За два дні після виборів до Європарламенту, 28 травня, лідери країн ЄС зустрінуться на саміті в Брюсселі. Мова насамперед йтиме про наступника на посту президента Європейської комісії. Чи висловлюватимуть при цьому очільники держав крайню занепокоєність діяльністю глобального гібридного тероризму в особі варварського режиму неоімперії під назвою Російська Федерація, невідомо. Прикро, якщо ця тема відсунеться до наступних виборів, будь-то вибори національні чи до Європарламенту…