Ганна Гопко Голова правління Мережа захисту національних інтересів «ANTS», співзасновниця ICUV – міжнародного центру перемоги України, голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах VIII скликанн

Україна має допомогти корінними народам Росії захистити свої мовні та національні права

Росія продовжує залишатися в'язницею народів

Ми маємо дати надію мислячим росіянам, які прагнуть свободи власної країни, які не хочуть, щоб Росія залишалась в’язницею народів

Виступ на засіданні Верховної Ради, присвяченому 5-тій річниці російської збройної агресії проти України

Дорогі українці! Дорогі воїни! Дорогі глядачі – ті, які знаходяться на окупованих територіях, ті які знаходяться у світі, а це понад 20 мільйонів українців! Дорогі наші іноземні гості!

Насправді це велика сьогодні честь і велика Божа благодать бути тут, у незалежній Україні, і підбивати підсумки того, як Україна змогла дати відсіч російській агресії.

Тут є багато іноземних гостей. Зокрема, Малгожата Госєвська, яка приїхала з Польщі і разом з іншими колегами їздила на Схід збирала докази злочинів Російської Федерації.

Я не маю жодного сумніву, що одного дня всі ці злочини якраз і будуть підставою для того, щоб путінський режим і взагалі держава-агресор сплатила Україні борги і більше ніколи не нападала на інші землі.

І тому ми будемо збирати докази і надалі перемагати, як це минулого року зробив український «Ощадбанк», який виграв у Міжнародному суді 1 мільярд 300 мільйонів. І цей величезний напрям засудження російської агресії буде продовжуватися.

П’ять років, здавалося б, дуже багато часу. Але в історичному проміжку це не так багато. Нашій незалежності тільки двадцять сім років, хоча історії нашої державності понад тисячу років.

Революція Гідності дала нам унікальний шанс, і ми ним скористалися. За п’ять років ми побачили: 30 % нашої території – це об’єднані територіальні громади, які отримали ресурси і вже зараз залучають інвестиції, взяли відповідальність на себе. Ми здійснили декомунізацію: назавжди канули пам’ятники Леніна і вже немає цього культу комуністичного режиму, ми перейменували вулиці. Ми відроджуємо власну ідентичність: українська музика, українське кіно, – це дуже важливо.

Ми проголосували за закріплення в Конституції повноправного членства України в ЄС і НАТО , але це інструмент. НАТО буде зацікавлене в тому, щоб мати такого сильного партнера, яким вже є Україна – контриб’ютором європейської безпеки.

Поки Росія готується до повномасштабної війни, а Захід не знає, що робити через порушення Росією Договору про ракети середньої і малої дальності, ми їм пропонуємо не допустити «Північний потік-2», не підживлювати Росію фінансово, купуючи енергоносії у Кремля.

Росія готується до того, щоб захопити Білорусь. Ми подивимося, як зараз пройдуть вибори у Молдові, для нас це надзвичайно важливо.

Ми маємо стати прикладом, ми не жертва російської агресії – ми суб’єкт, який пройшов тест на зрілість.

Ми маємо стати прикладом не лише для нас, а солідарності з іншими народами – з народом Білорусі.

Чому я про це кажу? Тому що аншлюс Білорусі Москва готує зараз на очах Європи, на очах світу. І ми маємо сказати своє «ні».

Ми маємо проявити солідарність із корінними народами Російської Федерації, звернути увагу світу і допомогти їм захистити свої мовні, культурні, національні права.

Ми маємо дати надію мислячим росіянам, які прагнуть свободи власної країни, які не хочуть, щоб Росія залишалась в’язницею народів.

У нас велика місія, тому що ми живемо в історичну епоху. Час України в цій епосі настав!

І тільки тоді, усвідомивши, наскільки ми потужна нація, наскільки ми нація пасіонаріїв, ми перестанемо скиглити і ми нарешті зрозуміємо, що Бог дав нам цю святу землю, цей другий Єрусалим, особливо після здобуття Томосу. Ми ще не сказали своє слово у світовому православ’ї після того, як отримали духовну незалежність.

Я б хотіла сказати, що у ХХІ сторіччі Україна має надважливу місію і закликати громадян вірити в себе, дякувати Богові, пам’ятати про тих, кого немає з нами, але вони моляться.

І тому ми дякуємо Богу, молимося за всіх тих, хто віддав своє життя. Ми дякуємо солдатам, які стоять на фронті. Дякуємо їхнім родинам. Ми знаємо, що таке чекати і переживати, повернеться чи ні. І ми хотіли побажати українському Парламенту, Президенту, Уряду працювати, як одна національна збірна, бо тільки так ми непереможні.

Слава Україні!

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: