Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Присмерк Заходу відкладено

    • Роман Горбик
    • Розсилка
    Присмерк Заходу відкладено

    Чи перестане США бути глобальною наддержавою?

    Багатьом видається, що так. Занепад Америки – вдячна тема, якій присвячено сотні праць. За останні місяці,наче за змовою, вийшло щонайменше три такі книжки. Окремо від гурту їх ставить значення, рівень осмислення теми і калібр авторів.

    Першим слід згадати «Стратегічне бачення: Америка і криза глобальної потуги» класика практичної і теоретичної політики ЗбіґнєваБжезинського (ZbigniewBrzezinski).Як і гуру демократів, інтелектуальний авторитет із іншого, республіканського табору Роберт Каґан(RobertKagan)виступив із нарисом «Світ, що створила Америка». Нарешті, Едвард Льюс (EdwardLuce), шеф вашингтонського бюро FinancialTimes, видав книжку під промовистою назвою «Пора замислитись: Америка в час занепаду».

    Усі три книжки побачили світ у доречний час. Глобальна рецесія, катастрофічна зовнішня політика попереднього десятиліття і свідомийвідступз позицій наддержави за першого президентства Обами зробили міжнародне становище США доволі непевним. Китай та Індія потроху утверджуються як промислові локомотиви світу; Росія одверто заявляє про бажання поділити сфери впливу; навіть традиційні союзники в Західній Європі та Ізраїль більше не озираються на авторитет Вашингтона. Недаремно впливовий журнал ForeignPolicyне без іронії назвав один із тематичних блоґів у себе «На варті занепаду» (DeclineWatch).

    Усі три книжки, у той чи інший спосіб, спростовують цей алармістський підхід. Каґан, чия праця здобулася на вельми прихильну згадку в посланні Обами до Конґресу, звертає увагу на те, що дискурс занепаду існує стільки, скільки самі Сполучені Штати.

    Уже 1788-го року були автори, які оплакували «золоту добу» республіки, безповоротно проминулу. Впродовж історії Америку ховали не раз, і щоразу – передчасно.Кризові обставини сьогодення теж не є нічим унікальним, і врешті, 70-ті рр. ХХ ст., з їхніми В’єтнамом, Вотерґейтом, енергетичним колапсом та економічним занепадом виглядали не менш, а то й більш похмуро.

    Разом із тим, вага Штатів у світовій економіці досі безпрецедентна. Протягом 40 років країна стабільно створює чверть світового ВВП – сам по собі обнадійливий показник. Водночас іКаґан, і Бжезинський звертають увагу на те, яким хистким є економічний успіх Китаю. Тридцять років тому такий самий острах, як тепер Піднебесна, своїм нестримним зростанням світові вселяла Японія. Здавалося, вона мала підім’яти решту країн і передусім США. Однак випробування рецесії зламу 80-х – 90-х рр. поклали «економічному диву» край і започаткували еру стагнації, що триває й досі.

    Китай з високою ймовірністю очікує та сама доля, раніше чи пізніше. Принаймні, обидва автори розглядають як збільшене відповідно до масштабів країни втілення «японського варіанту». Міць Японії свого часу трималася на тих самих чинниках, що нині – Китаю. До того ж, його воля до політичного впливу за кордоном мала, а геополітичне розташування надто незручне, порівняно із відкритою до двох океанів, позбавленою могутніх сусідів-суперників Америкою.

    Про подібність економічних доль двох азійських потуг доречно пише і Джонатан Роч (JonathanRauch) у своїй рецензії в NewYorkTimes на книжку Едварда Льюса. Вона найпесимістичнішаз усіх трьох згаданих, бо бачить у США ознаки реального і навіть незворотного занепаду. Ключ до цього авторвбачаєв послабленні центральної влади, яка стала значно менш ефективною, та в зростанні соціальної несправедливості.

    Тут його аргументи перегукуються із аргументацією Бжезинського. Обидва пишуть про те, що в останні десятиліття крива прибутків американців перестала загалом збігатися з кривою економічного зростання. За «ситих» часів люди не стали багатші. Точніше, збагатилися тільки найзаможніші – разюча паралель із Східною Європою, така собі «пострадянізація» Америки.

    Як наслідок, зростання соціальної напруги і класової недовіри, яка межує із загальною кризою капіталізму, послаблюють внутрішній консенсус у суспільстві, а це підриває легітимність політичного і соціального устрою, і з нею – позицію країни на міжнародній арені.

    Світове панування Америки справді під загрозою, але його зможе ревіталізувати новий суспільний консенсус, справедливерозв’язання соціальних конфліктів і усунення бодай найбільш кричущих кривд. Так вважають, загалом, усі три автори; пророцтва ж про кінець Америці як наддержаві, на їхню думку, щонайменше передчасні. Її силу схильні недооцінювати, силу її суперників – переоцінювати. Присмерк Заходу – вже вкотре – перенесено на невизначений термін.

    В усьому цьому є урок для України. Основою успішної зовнішньої політики і гідного місця в міжнародній системі є насамперед консенсус у політиці внутрішній. А він можливий, тільки якщо більшість підтримує внутрішню систему. Отже, більшість повинна бути нею задоволена. Те ж, що потворний і дискредитований соціалізм змінився в Україні не менш потворним і дискредитованим капіталізмом, наводить на думку, що в цій частині світу річ не стільки в формі організації економічної діяльності, скільки в сталіших, тривкіших речах: формах розподілу влади, тієї влади, що, за Ганною Арендт, виростає зі співпраці і згоди людей, а не, за Мао, з цівки рушниці.

    Україна залишатиметься міжнародним пішаком доти, доки пішаками почуватимуться більшість українців.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Володимир Ар`єв
    Володимир Ар`єв

    Народний депутат

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Віктор Каспрук
    Віктор Каспрук

    політолог

    Єгор Соболєв
    Єгор Соболєв

    Народний депутат України

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ