На що схоже життя українського солдата

Життям своїм солдат більше всього схожий на монаха.

Споживання – вісь, навколо якої крутить сенс свого життя наша цивілізація – тут відсутнє як явище, і саме тому тут так цікаво і незвично.

Майно не має тут ознаки статуса, а лише функціонал. Одяг не сигналізує іншим про ваш статус. Дефіцит холодильників, плит та іншого обмежує гастрономічні амбіції до мінімуму.

Військовий консьюмеризм, звісно, існує, але він орієнтований на роботу – зручніше одяг, ціліше тачки, краще зброя. Але це все – любов майстра до інструментів, це інше.

Можна бути мільтимільйонером, але при цьому ніякої користі зі своїх мільйонів тут не отримаєш.

Бо належиш не собі, а статуту збройних сил України напополам з командирами.

Саме вони, саме війна визначає графік, а не ти – з того моменту, як ти прокидаєшся і до того, як ввечері сплющуєш очі.

За мирними мірками, ти номінально маєш усе. Тебе годують (якщо пощастить). Ти катаєшся на машинах, ти заходиш у різні будівлі і живеш там, де хочеш (або де можеш).

Але чомусь у нерухомості більш за все ти цінуєш підвали і погріби, міць стін – а не розкіш, цілі вікна – а не красиві фасади.

Кругом – військовий комунізм у небачених масштабах, і все направлено на те, щоб перетворити людину на бойову одиницю.

Сенс буття в короткостроковому періоді очевидний і зримий. Якби не було тяжкого побуту і таких ризиків несподівано закінчити своє життя, то багатьом це здавалося б раєм.