Ми будуємо країну для прихильників PПЦ чи Дoвжeнко-центру?

Уряд розглядав-розглядав петицію проти реорганізації (по суті, знищення) Довженко-центру, довго розглядав. І вирішив, що нє, все правильно, не треба нам прогресивна культурна інституція, не треба нам збереження кінематографічної спадщини й промоція України за кордоном.

У своїй відповіді на петицію Кабмін майже слово в слово повторює маніпуляції Держкіно. І хоче, щоб Довженко-центр замінила спляча установа часів янyкoвичa – «Науковий центр кінематографії України» – без штату, практичного досвіду і зрозумілої діяльності.

Хотілося б, щоб Уряд і конкретно Мінкульт з таким же запалом, з яким вони намагаються знищити Довженко-центр, накинулися на РПЦ в Україні – осередок pociйcького міра і колабораціонізму. А Довженку-центру не заважали працювати на користь України.

Але це суперечить логіці Кабміну.

Уряд не чіпає PПЦ, бо боїться, що її парафіяни забудуть про критичне мислення і влаштують справжній хрестовий похід.

Ті ж, кому важливий Довженко центр, – розуміють, що національна єдність в пріоритеті, і не можуть вийти на акції протесту, заборонені під час воєнного стану.

От і виходить, що ті, хто діє за правилами, все розуміє, намагається подбати про інтереси суспільства, лишається в програші. Особливо порівняно з тими, хто істерить і погрожує. То яку ж країну ми будуємо, шановий прем'єр-міністре?