Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Нетаніягу може залишитися в минулому історії Ізраїлю

    • Віктор Каспрук

      політолог

    • Розсилка
    Нетаніягу може залишитися в минулому історії Ізраїлю

    Ізраїль сколихнув «політичний землетрус», негативні наслідки якого можуть відчуватися ще дуже довгий час

    Вперше в історії, с часу відновлення Ізраїльською державою своєї незалежності, після виборів до Кнесету не вдалося сформувати уряд.

    Громадяни Ізраїлю проголосували 9 квітня на виборах до Кнесету. А через п’ять місяців після цього, 17 вересня, ізраїльтяни знову підуть обирати собі слуг народу.

    Ще ніколи до цього вибори до Кнесету не проводилися двічі протягом одного року, після того як Кнесет XXI скликання був розпущений ще до створення уряду.

    29 травня опівночі закінчився граничний термін, коли Беньямін Нетаньягу міг сформувати свій уряд. На квітневих виборах його «Лікуд» виборов 35 з 120 місць у Кнесеті – так само, як і опозиційний політичний альянс «Кахоль Лаван» (створений у 2019 р. для участі у виборах до Кнесету партіями «Хосен ле-Ісраель», «Еш Атід» і «Телем»). Але через те, що Нетаньягу мав більше потенціалу для створення коаліційної більшості, президент Ізраїлю Реувен Рівлін дав йому завдання сформувати уряд.

    Та Беньямін Нетаньягу так і зміг сформувати коаліційну більшість. І коли наступним кроком могло стати доручення президента формування уряду Бені Ганцу – лідеру альянсу «Кахоль Лаван», «Лікуду» вдалося нанести попереджувальний удар. Протягом ночі з середи на четвер він подав на голосування резолюцію про розпуск Кнесету, котру підтримали 74 парламентаря, при тому, що проти проголосували 45.

    Авігдор Ліберман, який очолює партію «Наш дім Ізраїль» (НДІ), яку підтримують російськомовні іммігранти з територій колишнього Радянського Союзу, що мають світські погляди, вимагав прийняття закону про скасування звільнення учнів релігійних шкіл від військової служби. Нетаньяху не бажав на це погоджуватись, тому що тоді він втратив би підтримку релігійних партій (16 місць). У свою чергу, без НДІ (5 місць), він міг би мати половину голосів у Кнесеті. Але це було тільки теоретично, адже така хитка коаліція стала б дуже вразливою, що унеможливило прийняття серйозних рішень в критичні для держави моменти.

    Прем’єр-міністр виступив у четвер, 30 травня, зі спеціальною заявою, в якій він обрушився з різкою критикою на голову НДІ Авігдора Лібермана. Біньямін Нетаніягу наголосив: «2 мільйони людей вибрали мене, щоб я керував країною. Дійсно, голосували і за інші партії, але вони (партії) обіцяли рекомендувати мене на посаду глави уряду і завдяки цьому отримали свої мандати.

    Ліберман порушив обіцянку, яку дав своїм виборцям. Через нього не було створено правий і стійкий уряд. На переговорах він отримав все, що хотів: пенсії, хостели, посади і закон про призов, але все одно відмовився входити в уряд. Це вже вдруге за останній час, коли Ліберман скидає правий уряд. Він серійний руйнівник правих урядів».


    Читайте також


    «Лікуд» і «Наш дім Ізраїль» успішні на виборах, оскільки чітко дотримуються правила – говорити і пропонувати таке, що здатне сподобатися виборцям. Нетаньягу і Ліберман навчилися добре розбиратися в психології своїх виборців, які голосують не очима, а вухами, і діють для себе правильно, обслуговуючи більшість.

    І в цьому нічого нового немає. За тотальної політичної довірливості електорату, Авігдор Ліберман добре вловлює кон’юнктуру на потребу натовпу. Російськомовна община часто відчуває себе ущемленою і не завжди погоджується з тими нормами, котрі були затвердженні задовго до її прибуття. Звідси і намагання через вибори вводити свої правила, які часто не стикуються з прийнятими загально ізраїльськими.

    Ліберман на останніх виборах міг піти у політичне небуття. І пішов би, якби Нетаніягу, навіть після неодноразових зрад, не продовжував вважати його природним союзником, і не гальванізував «політичний труп» забороною нападок на нього. Але «друг» з породи «політичних скорпіонів» цілком передбачувано віддав борг.

    Останні політичні події, як вважають ізраїльські експерти, показують, що необхідно змінювати систему виборів. Потрібні вибори по округах з особистою відповідальністю перед виборцями. Зараз ніхто ні за що не відповідає. Всім немає діла до виборців, оскільки депутати залежать не від них, а від свого партійного боса.

    Тому напрошується питання, чи не пора змінити англійську систему правління (без королеви і королівської сім’ї – вона неефективна і непрактична), на американську систему правління. В сучасному Ізраїлі вона була б куди більш логічна. Адже що сталося в ізраїльській політиці, має прецедентний характер. Не можна виключати, те що «провернув» Нетаньягу, в майбутньому може спробувати повторити й інший впливовий політик. То що ж тоді, кожні півроку ізраїльтянам ходити на нові вибори?

    Крім того, в часи політичної невизначеності, запущеної в очікуванні нових виборів, виникає вимушений застій не тільки в роботі уряду, а й міністерстві оборони Ізраїлю. А це, в свою чергу, призведе до затримки нарощення могутності Армії оборони Ізраїлю.

    Втім, політичний землетрус, що обрушився на всю країну, ще не закінчився. Це були тільки найперші підземні поштовхи, і нові коливання та зрушення не змусять себе чекати в найближчий час, і можуть привести як до руйнувань, так і до перетворень.

    Не можна виключати того, що після вересневих виборів може зійти з політичної арени російська партія – НДІ. За цю партію традиційно голосували російськомовні громадяни Ізраїлю передпенсійного і пенсійного віку, які не освоїли іврит, і тому недостатньо інтегровані в життя країни свого проживання. Тому вони дивляться російськомовний 9 телеканал і слухають радіостанцію Кан РЕКА, передачі якої призначені як для всього світу, так і для репатріантів в Ізраїлі.

    Електорат Лібермана безграмотно говорить по-російськи, бо почав забувати цю мову, а івритом так і не зміг оволодіти в тому обсязі, який необхідний для успішного життя в цій країні. Ця електоральна група пенсіонерів так досі і не зрозуміла, що Ізраїль – це єврейська держава, а не Росія. І коли їм трохи урізали можливість отримувати допомогу з державної годівниці, то вони готові проголосувати не тільки за НДІ, а навіть за арабські партії аби проти «Лікуду».

    Але останні вибори до Кнесету висвітлюють важливу проблему, – питання конституції Ізраїлю. Адже Ізраїль і досі не має своєї конституції. Бо чого варта державна система, в якій всього одна людина може створити стільки проблем для своєї країни.

    Можливо, політична незговірливість Лібермана підштовхне політичний істеблішмент визначитися з часом підготовки написання тексту і прийняття конституції Ізраїлю. Конституції непорушної, статті якої будуть обов’язковими для виконання всіма урядами.

    Ізраїль йде на вибори тому, що «професійно недоговірний» Ліберман свідомо двічі розвалив правий уряд на користь політичних сил лівого реваншу, які останнім часом надзвичайно активізувалися.

    Проте нинішня ситуація в Ізраїлі вказує ще на одне невирішене питання. А саме на необхідність відокремлення релігії від держави. Апріорі країна не може називатися демократичною, якщо в ній править бал релігійний тиск і нетерпимість. І Ліберман є тут чи не єдиною людиною в ізраїльській політиці, яка не поступилася шантажу релігійних ортодоксів.

    Мільярди шекелів платників податків, котрі б мали бути направлені на культуру, науку, освіту, соціальну сферу чи охорону здоров’я, в Ізраїлі йдуть на утримання непрацюючих, але добре споживаючих, кількість яких щороку неухильно збільшується. За фактом ортодокси не служать, не працюють і живуть на допомогу від держави.

    Останні вибори в Ізраїлі показали, що електорат, який більше довіряє телевізору, не здатен вибирати те, що на даний відрізок часу оптимально. Не здатний оцінювати результати, й вимагати від обраних парламентарів виконання взятих на себе зобов’язань, і, головне, вчасно міняти обраних.

    Куди іде Ізраїль? Адже полоса нестабільності, в котру ввергають його політики, може спровокувати великі проблеми в забезпеченні національної безпеки держави Ізраїль. А незмінність у верхньому ешелоні політичних еліт показує, що «слуги народу» стали «царями народу».

    «Міністри-багатоверстатники», котрі вже чимало років «тусуються» на владному Олімпі, з легкістю переходять з посади міністра охорони здоров’я, до міністра оборони, від міністра освіти, до міністра абсорбції, при цьому нічого не розуміючи в цих посадах. Водночас, прості громадяни країни, виконуючи свій громадянський обов’язок, йдуть на вибори і вибирають тих, з програмами яких вони в принципі не знайомі, але які їм багато «наобіцяли».

    Але повторні вибори відбуваються не тільки через конфлікт Нетаньягу з Ліберманом. Причина в тому, що програми партій, з якими вони пішли на останні вибори, були розмитими. Ніхто нічого не зрозумів: політичні скандали, палестинці, призов до армії та інші віддалені від простих ізраїльтян питання.

    А вирішення проблеми автомобільних пробок, ремонту доріг, скорочення робочого дня, боротьба з корупцією у вищих ешелонах влади, незадовільний стан системи охорони здоров’я, бюрократія, були заговорені, або ж просто обійдені увагою.

    Наслідком розпуску Кнесету став уряд перехідного періоду з обмеженими повноваженнями. Така ситуація триватиме доти, поки не пройдуть вибори і не буде сформовано коаліцію.

    Десятилітнє незмінне правління Нетаньягу показало, що він чудово знає, як працює ізраїльська політична система, в якій «вижити» може не той прем’єр, що хоче реальних реформ в країні, а досвідчений в «палацових інтригах» політик.
    Він один із небагатьох прем’єр-міністрів за останні 20-30 років, котрому вдавалося «досидіти» свій термін. Нетаньягу вивертається і петляє між інтересами різних партій, роздаючи їм фіктивні портфелі і виділяючи гроші з бюджету. Нині йому вдалося відтермінувати завершення своєї політичної кар’єри. Але якщо навіть у вересні він зможе сформувати новий уряд, то всерівно це вже буде його політична «лебедина пісня».

    Епоха Нетаніягу добігає кінця і він робить все можливе, щоб уникнути бунту на кораблі «Лікуду», де багато хто розуміє, що він «кульгава качка». І хто явно, а хто таємно хоче від нього позбавитися. Всі грають ва-банк, ще не знаючи, що готують їм результати нових виборів.

    Ліберман майстерно розіграв свою карту, блефував, приспавши пильність Беньяміна Нетаніягу, поклявшись у своїй вірності і в тому, що він увійде в уряд, головою якого бачить «тільки Бібі». Але в останню хвилину підірвав «бомбу», від якої здригнулася вся країна, вселивши впевненість, що є життя без Бібі і після Бібі.

    Ліберману з його п’ятьма мандатами вдалося зробити здавалося б неможливе: він повернув Ізраїль до повторних виборів, які можуть виявитися кінцем політичної кар’єри Нетаніягу. Нетаніягу був, Нетаніягу поки ще є, але скоро може назавжди залишитися в минулому історії держави і набагато раніше, ніж сам цього хоче.

    Сьогодні пишеться нова сторінка в історії Ізраїлю. І судячи з усього політична система Ізраїлю увійшла в полосу затяжної кризи. Що чекає на країну? Адже додаткові вибори, та відкладені до осені рішення здатні лише призвести до нестабільності і політичного вибуху в Ізраїлі.

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Олексій Голобуцький
    Олексій Голобуцький

    Заступник директора Агентства моделювання ситуацій

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Ірина Фріз
    Ірина Фріз

    Міністр у справах ветеранів

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ