Росія завжди знищує найкращих своїх представників

Останні місяці мені важко давались дискусії про росіян. Я їх не вела і не завжди погоджувалась з тим, що пишуть знайомі у фейсбук. Я, наприклад, не думаю, що нормальних росіян не буває. Так, імперське минуле спотворило націю, але нормальні є.

І саме Росія в усі часи нищила їх з тваринним задоволенням. Кращих вбивала і вбиває вона.

А от що стосується інших – «ніби нормальних». Тих, хто засуджує війну, не голосували за Путіна, були на якихось опозиційних акціях. Я не так давно зрозуміла, що заважає їм стати по-справжньому нормальними – вони не здатні на каяття. Каяття справжнє, щире, публічне.

Взагалі вимагати каяття це ніби якось неправильно. Ніби змушувати когось стати перед тобою на коліна. І вимагати цього справді не варто. Бо зробити це можна або щиро, або в цьому не має сенсу.

Кожен з них має усвідомити свою провину і встати на коліна перед жертвами Путіна. І навіть буквально. В цій провині за десятки тисяч вбитих (і не лише в Україні) росіяни мають ледве не потонути, потім таки піднятись на поверхню, зробити глибокий ковток повітря і покаятись. За мовчання, за бездіяльність, за страх, за кожен день, коли замість боротися просто насолоджувалися життям.

Цю провину треба змивати десятиріччями і саме цим «ніби нормальним». І навіть зараз вони на це не здатні.

А ще я думала, як би реагувала я, якби мене змусили каятись за політику Януковича, якого я не обирала. І згадала Майдан. Мені було соромно кожного разу, коли я була вдома, а не там. Вдома, а не в суді над активістами. Я не обирала Януковича, але мені було соромно стояти поруч, коли зло відчувало себе всесильним. А саме це було під час Майдану.

Росія – найбільший failed state у світі, бо це failed nation.