«Роздуми про війну з московитами». Що писали українці 400 років тому

У нашій історії – безліч перлин політичної, військової і дипломатичної думки.

Цього разу знайомимо вас з Юрієм Немиричем – козацьким полководцем і дипломатом, одним з авторів Гадяцького трактату 1658 року і автором «Маніфесту до європейських держав».

У 1634 році він надрукував працю «Роздуми про війну з московитами».

Ось кілька фрагментів, які звучать для нас актуально і зрозуміло:

«Сформований за умов рабства характер кожного стрічного мосха (московита) виявляє схильність до пишноти і тілесної розпусти, жорстокий і підступний. Війну вони розпочинають прудко, упокорюються поволі. Будь-яка нерішучість у цих варварів розцінюється як вияв ницості, а нагальний успіх, досягнутий силою, вважається ознакою величі. Під час бою, коли починають втрачати впевненість щодо успіху, часто, покинувши зброю, вдаються до втечі або звертаються до переможця з надією на ласку; до цього їх спонукає швидше переляк, ніж сподівання на порятунок, – що тільки збільшує кровопролиття».

«…Некерований законами священний характер цієї країни так зміцнює владу, що сповнені забобонної шаноби мешканці ні свободи не прагнуть, ні неволі (даної, на їхню думку, Богом і царем) не відчувають і не уникають. Звідси цар такого схильного до забобонного страху народу втішається надмірним славослів’ям і найбільшою порівняно до інших могутністю. Зміцнює царську владу однакове становище усіх і розподіл посад, з яких навіть найменша (при дворі чи у церкві) надається за згоди царя, якому рідко загрожує небезпека з боку йому підлеглих. І достеменно відомо, що, як ми вже говорили, сто десять військових провідників з представників вищого нобілітету було призначено з урахуванням самого лише страху перед заколотом».

«Надзвичайна сила ворожих військ радше у людях, ніж у воїнах, ґрунтується вона більше на кількості, ніж на якості…»

«У таборах, де воїнів купчиться дуже багато, вночі панує безтурботність, а вдень – бездіяльність, яка розслабляє тіло і губить душу хтивістю. До того ж, наскільки воїн неохоче зносить труднощі, настільки й скорий до чварів. Охоче пустошить навколишні землі і нищить майно [мешканців], і то так, що більше шкоди приносить своє військо, ніж вороже. А це тому, що в багатьох випадках спільність злочину дає їм більшу безпеку. До цих додай і зовсім неосвічених [вояків], які ніколи не бачили ворога і мають полохливу, рабську душу. Вони самотужки нічого не чинять, нічого завдяки власній чесноті не починають, а все роблять неохоче, з необхідності…»

«Власне, чому військо Александра перемогло незліченні полчища Дарія? А тому, що шляхетність [перемогла] нездатність до війни, а розважливість – розкіш…»

«Полум’я чварів треба роздмухувати у їхньому війську всюди: і в палаці слід підтримувати всіляко. Саме жорстокість влади, неволя мешканців, пересиченість війною завжди викликали велику ворожість до володаря…»

«Сила ворогів велика не сама по собі. Її по-справжньому бояться лише тоді, коли вона підпирається допомогою і угодами з чужинцями. Але у смертних нема нічого такого й неміцного, і такого хиткого, як влада, що не опирається на власну силу, тоді її легко ослабити божественною владою. Суть же угод, які існують у мосхів з чужинськими народами, полягає в турботі, щоб їх не порушувати. До ослаблення сил ворога найбільш вигідно також поступово відводити від них союзників; або зводити підозру один до одного; або, нарешті, пропонувати їхнім підлеглим чи друзям кращі і вигідніші умови. Велика нагода настрахати ворогів буває, коли хтось із союзних їм [народів] чи то з власної волі і без примусу, чи гнані і принижені до нас знову повертаються…»

«…Добрий спосіб протидії – не давати ворогові об’єднати сили… Отож, втягнутий у цю війну, не може допомогти мосхам. Зате, коли ми нападемо на мосхів з одного боку, їхні постійні вороги (маю на увазі перекопських татарів) вдеруться до Московії з другого…»

***

Юрій Немирич народився в 1612 році в Овручі у Київському воєводстві.

Вчився в академії в Ракові, потім у Лейденському та Базельському університетах, студіював в Англії, Франції та Італії.

На чолі власного загону брав участь у війнах Польщі з Московією та Швецією (30-ті роки), з 1641 року – підкоморій київський.

Був одним із видатних українських протестантів, фундатор аріанської академії на Волині.

У 1643 році придбав великі володіння на Лівобережжі. В 1657 році перейшов на бік козаків, прийняв православ’я і став полковником.

Був представником України в переговорах із Швецією, що закінчилися Корсунською угодою 1657 року, яка визнала незалежність України.

Один із авторів Гадяцького трактату і автор «Маніфесту до європейських держав» 1658 року.

Став канцлером Великого князівства Руського, очолив українську делегацію на сейм для ратифікації Гадяцького пакту, брав участь у Конотопській битві 1659 році.

Автор славнозвісного політичного трактату «Роздуми про війну з московитами» (Париж, 1634).