Справа Коболєва. Три ключових моменти

Всі знають прізвища Коболєва, Пивоварського, Дихне, але насправді когорта тих, хто роками ходив на допити за проведені реформи чи за перемоги над росією, в десятки разів більша, і ці справи часто не мали такого медійного розголосу. А значить, загроза для них більше, і цей розголос допоможе всім.

Я певен, що логіка «державний службовець має діяти виключно по інструкції» посадить на лаву підсудних після нашої перемоги всіх бойових генералів, якими ми зараз пишаємося, бо ніхто з них не діяв по інструкції. Разом з ними сидітимуть волонтери, бо порушували всі можливі правила. Якщо система починає їсти своїх замість чужих, вона не зможе зупинитися.

Кейс Коболєва відрізняється двома особливостями. По-перше, патерналістське суспільство принципово не схвалює його премію. По-друге, там немає жодної, навіть найменшої юридичної зачіпки для доведення провини: рішення ухвалила незалежна наглядова рада, а обмеження, встановлене урядовою постановою, на момент ухвалення рішення на такі підприємства не поширювалося (а зворотньої сили закон не має). Іншими словами, ми маємо класичну дилему низької правової культури: засудити невинного за те, що не схвалюють люди, чи виправдати невинного, викликавши незадоволення мільйонів людей.

Але для мене ця історія все ж таки не про конкретну людину. Для мене ця історія про три речі.

По-перше, про неможливість йти на державну службу для порядних людей через розуміння, що сядуть усі. Корупціонери компенсують собі ризик певним доходом, яким вони поділяться всередині системи, щоб вона їх врятувала. Всі скарги на відсутність кандидатур на ключові посади можновладці тепер можуть залишити при собі. «Атака важкої бригади», про яку я колись писав, вже не почнеться.

По-друге, про наш розрив із ключовими союзниками під час найтяжчої війни. Провал двох ключових реформ одночасно може стати тим триґером, який запустить поступове охолодження у наших стосунках з тими, завдяки чиїй зброї та грошах ми тримаємося й перемагаємо. І тут загроза не лише в постачанні зброї та грошей, а й у можливому зникненні тиску щодо реформ – єдиного під час воєнного стану драйверу змін.

По-третє, про заохочення низької правової культури. Якщо саджати невинних – це найкращий спосіб врятувати від правосуддя винних. Бо головне, яка медійна картинка створена для народу, і чи вважає народ в результаті споживання цієї медійної картинки підсудного винним чи невинним.

Я не знаю, що відбувалося в голові у суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду [P.S.: мотивувальна частина ухвали суду не опублікована], і не можу зробити припущень, хто впливав на їхні рішення. Я можу оцінювати лише зовнішні наслідки цих ментальних (та, можливо, телефонних) процесів. Ціі наслідки глобальні та дуже небезпечні.

Постскриптум:

1. Коболєв не може внести заставу за себе, бо його рахунки заблоковані.
2. Якщо ви вважаєте, що висока премія є аморальною, це ніяк не впливає на факт наявності чи відсутності юридично доведеної провини і тим більше складу злочину (людину судять за її власні вчинки, а не за вчинки інших людей, а премія є рішенням наглядової ради).