«Наша історія у чомусь схожа». Як виглядає ідеальний образ євреїв в Україні

Я познайомилася з неймовірною дівчиною. Тендітна, витончена. Вона виступала зі сцени перед величезним зібранням і казала: «Наші народи схожі. Нас гнали і переслідували, нас мучили голодомором і голокостом. Ми обоє відроджуємо свою мову». Ця дівчина – єврейка.

Після того, як мене зацькували євреї Червонєнко, Добкін, Мураєв, Рабінович, Гольдарб, Володарський тощо, Після того, як вони виступили проти української мови, захищаючи ні, не іврит, захищаючи російську. Після того, як вони накинулися на квоти на українську музику, і виступили проти декомунізації. Після того, як вони послалися на Сталіна і сказали, що українці повинні бути вдячними радянській владі (мабуть за мільйони знищених українців, історію, пам’ять). Після того, як жоден єврей в Україні не виступив проти їхніх тверджень, не зробив зауваження за нахабну поведінку і розпалювання ворожнечі, не вибачився за їхнє зневажання державної мови і кепкування над нами – я думала, що всі євреї в Україні ненавидять українців так, як ненавидять Червоненко, Рабінович, Добкін, Мураєв, Гольдарб, Володарський, Гордон… Після пережитої їхньої зневаги, кепкування та оббріхування на телебаченні, я почула єврейську дівчину на сцені – і завмерла.

Діана прилетіла з Відня привітати українських дітей із завершенням міжнародного конкурсу української мови імені Петра Яцика. Вона говорила гарною українською мовою. Щиро усміхалася. Доброзичливо і шанобливо з усіма спілкувалася.

Діаночко, дякую, що Ви така. Ви повернули мені дитячі спогади.

Якось, уже в дорослому віці, почувши розмову на єврейську тему, я зловила себе на думці, що гарно ставлюся до євреїв. Аж самій стало цікаво, звідки сформувалася така думка?

Діано, Ви мені нагадали звідки. Моя мама у своєму дитинстві жила в селі. Я любила розповіді, про її дитинство. У них на вулиці мешкала українська багатодітна родина і багатодітна єврейська. Це була весела розповідь про те, як мама дружила з тими дітьми. У нас вдома завжди був пухкий білий хліб, але мама дуже любила не пухнастий домашній, а той, що пекли в українській багатодітній родині – чорний, твердий, хоч об дорогу бий. Мама мріяла, щоб бабуся теж навчилася пекти не білий хліб, а отакий, як каменюка. Мама розповідала, що діти в тій родині були вічно замурзані, але вона з ними цікаво з пригодами проводила час. Я собі уявляла і той чорний хліб, і бруднуль-дітей. Єврейська багатодітна родина, з маминих розповідей, відрізнялася від української багатодітної. Єврейські діти завжди були причесані, ввічливі, в білих сорочках навіть у будні. Їх у селі часто ставили в приклад. Моя мама теж була доглянута й з інтеліґентної сім’ї (бабуся вчителька), можливо тому мої відчуття не були заздрісні і не викликали думок про якусь етнічну нерівність. Або, скоріш за все, це мама так розповідала, позитивно, без образ чи якихось зверхніх (дискримінаційних) для євреїв чи українців ноток. Пізніше вона казала мені, старшій. Українці притягують роботу, вічно як не в полі, то на шахті. Євреї ж притягують гроші. Треба брати приклад з євреїв.

Ще з дитинства у мене сформувався позитивний образ євреїв, навіть такий, який треба наслідувати. А коли я, підростаючи, дізналася, що євреї утворили свою країну зовсім недавно і за короткий час зробили її процвітаючою, а коли я дізналася, що вони відродили свою мову з мертвої – я стала мріяти побувати в тій єврейській країні. Подивитися на все своїми очима. Я стала казати українцям: «Беріть приклад з євреїв», як колись казала мені мама.

Який же був мій шок, коли я стала в Україні відстоювати свої права на українську мову в публічному просторі України, захищати українську мову від тиску російської – українські євреї стали на мене нападати і цькувати, захищаючи «рускій мір» в Україні. Я змушена була вкритися колючками і відбиватися. Я змушена була витягти якісь факти з історії, неприглядні для євреїв, і тицяти ними під носа Червоненкам-Мураєвим-Добкіним у відповідь на їхні нападки на українців і нашу мову, при цьому я завжди наголошувала, що нам треба знати історію, щоб не штрикати нею один одного, а мирно будувати в подальшому свої партнерські стосунки і не повторювати помилок. В результаті, Червонєнки з Мураєво-Добкіно-Рабіновичами сказали, що я антисемітка. Що?! Нащо ви брешете? Я воюю виключно з вами, а не з усім єврейським народом. Я воюю з вами, одиничними панами, не тому, що ви - євреї, а тому, що ви виступаєте проти українців і української мови! Євреї воювали в армії УПА, як я можу бути проти них? Наші долі взагалі багато в чому схожі.

Сьогодні зі сцени театру Франка тендітна, вишукана єврейка Діана, яка приїхала з Австрії, сказала подібні до моїх слова: «Наша історія у чомусь схожа». Вона вітала українців, вона нагороджувала дітей за гарне знання української мови. Це було дуже зворушливо.

Дякую Вам, Діано. Ви повернули мені той ідеальний образ євреїв, який я собі намріяла ще в дитинстві. Ви повернули мені надію, що не всі євреї в Україні ненавидять українців, нашу культуру, мову, і не всі волоком тягнуть нас назад в «рускій мір».