Як Україні реформувати СБУ?

Анонсована тривалий час реформа сектору безпеки в Україні розробляється у взаємодії з Консультативною місією ЄС, що працює уже три роки та не придумала нічого кращого, ніж утверджувати «пріоритети гендерної рівності» як стратегічний принцип реформи. Чи допоможе це Україні в протистоянні з чекістським спрутом? Питання риторичне.

Спробуємо стисло та концентровано зупинитися на реальних, а не віртуальних проблемах української безпекової сфери, що нечасто потрапляють у фокус медійної уваги та мало цікавлять експертів.

Перш за все, впадає в око непропорційно висока чисельність особового складу вітчизняної спецслужби при об’ємі фінансування, що у порівнянні з іноземними спецслужбами не витримує жодної критики. До прикладу, у ФРН з населенням понад 80 млн осіб основні функції захисту національної безпеки (крім військової контррозвідки) виконує Служба захисту конституції («Bundesamt für Verfassungsschutz»), чисельність особового складу якої становить 2900 співробітників. В Україні з населенням близько 45 млн осіб штатна чисельність Служби безпеки України в особливий період (у якому ми сьогодні й живемо) визначена показником у 31000 співробітників. Бюджетом 2017 року для Служби безпеки України передбачено фінансування в об’ємі 6,2 млрд гривень – в реаліях третього року гібридної війни вкрай мізерна сума.

У порівнянні з спеціальними службами іноземних держав, очевидною є успадкована від КДБ мілітаризованість та забюрократизованість українських спецслужб. Для порівняння – інтегрований контррозвідувальний орган ФБР у Сполучених Штатах Америки комплектується цивільними службовцями; провідний розвідорган – ЦРУ – є цивільною структурою; і навіть у військовій розвідці Міноборони США 75 % посад організаційно-штатної структури заповнено цивільними. Вочевидь, в українських реаліях військовослужбовцями варто комплектувати підрозділи антитерору та військової контррозвідки, а функціональні напрямки захисту національної державності, контррозвідки тощо інформаційно-аналітичного забезпечення, контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, оперативно-технічних заходів та оперативного документування, охорони державної таємниці, внутрішньої безпеки та спецзв’язку доцільно на конкурентних засадах наповнити цивільними фахівцями. Спеціальна та оперативно-тактична підготовка та перепідготовка таких цивільних фахівців має стати справою навчального комплексу на базі існуючої Академії СБ України.

Існує у нас і такий палеозойський рудимент, як райвідділи та міжрайвідділи органів безпеки – прямі спадкоємці структурних одиниць радянського КДБ часів Андропова (ліквідовані свого часу в епоху хрущовської «відлиги»). Ідея покрити всю територію країни павутиною держбезпеки з фізичною присутністю оперативних співробітників в кожному районі кожної області – анахронізм, який був недоречним вже в середині 20 століття.

В Україні за Конституцією діє парламентсько-президентська форма державного правління. Однак, на практиці це далеко не завжди відповідає дійсності. Зокрема – в сфері державної безпеки, де парламентський контроль чисто віртуальний. Кадрова політика в національній спецслужбі сконцентрована виключно в президентській гілці влади: начальники підрозділів Центрального управління Служби безпеки України: контррозвідки, військової контррозвідки, контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичного, оперативно-технічного, оперативного документування, слідчого, по роботі з особовим складом, інших підрозділів, визначених Президентом України, а також начальники регіональних органів – обласних управлінь Служби безпеки України призначаються на посади за поданням Голови Служби безпеки України та звільняються з посад Президентом України.

Уявляєте собі, як Президент США призначає начальника ФБР у Техасі, Луїзіані чи Оклахомі? Отож… Попри це – Сполучені Штати Америки є класичною президентською республікою за формою державного правління.

Національну спецслужбу однозначно слід позбавити невластивих функцій – боротьби з економічною злочинністю, боротьби з наркотрафіком, посадовими злочинами, корупцією та оргзлочинністю, а також слідства у всіх випадках, що не стосуються злочинів проти основ національної безпеки.

Служба безпеки України повинна сконцентруватися на боротьбі з посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність держави, її конституційний лад. Мова йде про:

• злочини проти основ національної безпеки в політичній сфері: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 ККУ); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 ККУ); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 ККУ);
• злочини проти основ національної безпеки в інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах: державна зрада (ст. 111 ККУ), шпигунство (ст. 114 ККУ);
• злочин проти основ національної безпеки в економічній, екологічній і воєнній сферах – диверсія (ст. 113 ККУ).

Оптимальна структура національної спецслужби повинна включати наступні функціональні блоки:

• Контррозвідка
• Протидія тероризму та сепаратизму
• Захист національної державності (політична контррозвідка)
• Кібернетична та інформаційна безпека
• Інформаційно-аналітична діяльність.

Раціональний підхід до вирішення проблем кадрового забезпечення національної спецслужби продемонструвала, наприклад, Естонія у 1993 р., яка, замість реформувати КДБ Естонської РСР, всього-на-всього ліквідувала його та набрала 85% співробітників з студентів-випускників Тартуського університету, а решту 15% забезпечили досвідчені оперативники карного розшуку з системи МВС. Нові співробітники пройшли курси контррозвідувальної та оперативно-тактичної підготовки на навчально-методичній базі спеціальних служб Швеції та Великої Британії.