Сбій самоідентифікації: хто для нас «свій» та «чужий» на війні?

На тлі хвилі критики, що лунає з боку громадськості на адресу так званої «медіаспільноти» все гостріше постає питання чи може журналіст залишатися нейтральним в умовах війни. Група міжнародих медіаекспертів на чолі з боснійським політиком, функціонером ОБСЄ загадковою Дунею Міятович, активно насаджують думку, що журналісти в умовах війни має займати нейтральну позицію. Зокрема, дискусія звузилася до обговорення, чи має право журналіст застосовувати слова-маркери типу «свої», «наші» для визначення своїх збройних сил і відповідно негативних маркерів «терористи», «бандити» щодо ворожих...

Можливо відповідь треба шукати в галузі техніки. В сучасній військовій техніці широко застосовуються так звані системи визначення «свій-чужий» (Identification, friend or foe (IFF). Ця система не дозволяє бойовим машинам попасти під дружній вогонь, передаючі по радіо код-маркер «свій». Ці системи дозволяють врятувати величезну кількість життів в ході бойових дій.

Але є одне «але». Англійська вікіпедія застерігає, що назва «свій-чужий» є помилковою. Насправді мова йде лише про передачу сигналу «свій». Всі цілі, що не передають сигнал «свій» вважаються чужими. Визначення ступеню загрозливості цілей - наступний етап аналітичної ідентифікації, оскільки серед «ворожих» цілей якісь можуть виявитися мирними, але він неможливий без першого етапу, тому що система IFF - бойова і кожна мілісекунда коштує людських життів. Така логіка війни. Коли в тебе стріляють, коли напали на твою країну, є лише безумовно «свій» все решта є ворожим, доки не буде часу докладніше визначити ступінь загрози.

Отже апологетам Дуні Міятович варто замислитися, навіщо так настійливо, з залученнями багатосоттисячних, чи навіть мільйонних грантів нашому суспільству пропонуть відмовитися від ідентифікації ворога як ворога. Бо якщо нема «своїх» - нема і чужих.

Чи не стоїть за такими зусиллями проста стара спроба зламати код?