Завдання українців – нарешті вбити Росію у собі

Практично в кожному з нас сидить Росія. Лізе фразами з радянських мультиків та фільмів Гайдая: «Сєня, а нє заказать ли нам діч?», анекдотами про Штірліца, цитуванням політиками булгаківського «Собачого серця», російським репом в телефонах підлітків, зацікавленістю темою: «а шо там у Нєвзорова» більш ніж ситуацією з постачання зброї. І це я вже не кажу про русскоговорящіх укрАінцев в чергах на оформлення біженства, яких умовні поляки (цокаючи язиками та піднімаючи очі неба) позаочі називають «харошімі русскімі с Украіни».

Понад 350 років цілеспрямованого, убивчого зросійщення. Гвалтування. Винищення.

Батуринська різанана, валуєвські укази, червоний терор Муравйова, Голодомор, Розстріляне Відродження, 600 тис «чорносвитників» у Другу Світову, радянські репресії... І це маленька дещиця тої історичної Бучі, якої жахнувся світ, але не мільйони наших співвітчизників, що вперто продовжують говорити з ворогом на «адном язикє», бо по суті є росіянами і для них така поведінка «братского народа» є більш зрозумілою аніж якась там українська культура, історія, традиції що є справою «маргінальних нациків», через яких і сталася «война на Украінє».

Відключає критичне мислення, робить рабом пропаганди, соціальних кліше та поведінкових стереотипів. Адже для зросійщеного українця «русскій мір» більш прийнятний та зрозумілий аніж оте очорнене російською пропагандою українське «свідомітство». Звідси і випливає в Європі оце з вуст російськомовних українців: «Оні самі сєбя бомбят», або «Ето укри разрушілі Маріуполь».

Мільярди доларів витрачені Росією на загарбання українського медійного та культурного простору стійко тримають відкритими портали в «русскій мір» не тільки в головах простих громадян, але в умах вищого політикуму держави для якого пошук «язика будущєго прімірєнія» з російськими лібералами прийнятніший за пошук спільної мови з українцями, які, передусім, прагнуть вбити Росію у собі, замінивши її на українські сенси, цитати, історію, МОВУ! Бо вбити Росію у собі найважче! Вона цупко тримає нас в колообігу власної «значущості», «імперського лоску», «шіроти взглядов» до яких ласе колективне малоросійське єство, що ніяк не позбутеться комплексу меншовартості перед «вєлічієм русской культури».

І це завдання «вбити Росію в собі» – є не менш важливим ніж виграти війну. Бо війну ми рано чи пізно виграємо, а от чи будуть нас і далі в усьому світі сприймати «харошімі русскімі с україськими паспортами» – це вже особиста відповідальність кожного!