Голосувати варто, абстрагувавшись від істерій та тиску шаленої кількости реклами

Пам’ятаєте емо? Зараз представників тієї субкультури на вулицях українських міст майже неможливо відшукати. Але насправді вони не вимерли, а просто загубилися на тлі суспільства, котре підсіло на голку досвіду та емоцій, більш відомих під псевдо «Хліба та видовищ».

Якщо ще кілька років тому ключовим гаслом вітчизняного політикуму було «голосуй серцем», то девіз цьогорічних кампаній: «створимо емоції разом».

Після Революції гідності та з початком війни здавалося, що тренд на концерти та зірок у списках канув у небуття. Але часи змінилися. В суспільній свідомості війна триває десь далеко, ніби в іншому житті. Тож із її переходом у тліючу фазу викид адреналіну різко знизився. Загрози стали менш відчутними, курс долара та економіка більш-менш стабілізувалися, тому людям знову забракло емоцій.

Цей емоційний вакуум дуже легко прослідковувався по випусках ТСН. Як тільки на фронті наступало затишшя – у плюсівських новинах знову з’являлися традиційні чорнушні сюжети із жорстокими вбивствами, розбавлені чупакабрами, астрологами та іншими пандочками.

Проте ігри на емоціях – тренд не український, а загальносвітовий. Завдяки Голлівудові та рекламникам вони поширилися на всі сфери життя. Тепер усюди торгують не продуктами, а мріями, досвідами та емоціями. Від «Діснейленду» і до ярмарки в Малих Сорочинцях, від гендлю туристичними турами по місцях, де крім туристів більше нікого немає і до продажу гіпстерам совіцьких авосьок втридорога, як «екофрендлі стафф».

А ключовими торгівцями емоціями в Україні є телевізійники: власники медій та їхні головні зірки. Саме завдяки торгівлі позитивом та виплескуванню людьми своїх негативних емоцій щодо вітчизняних політиків Володимир Зеленський переміг у президентській кампанії й має змогу зібрати монобільшість у Раді на парламентських виборах.

Як Петра Порошенка перед президентськими виборами 2014-го його політтехнологи продавали народові не як торгівця маршрутками чи людину із уряду Азарова, а як кондитера, продавця солодощів. Так і творці образу Зеленського подавали його як успішного бізнесмена, менеджера та простого чоловіка з народу, котрий хоче творити зміни, а не як посереднього фіґляра.

В ці часи, коли люди хочуть, аби все їх розважало, коли президентом обирають Дональда Трампа та коміків, люди несерйозно ставляться до всього. Все, що не розважає нас – нудне й нецікаве.

Цей підхід призвів не так давно до негативного голосування нідерландців на референдумі щодо асоціації України з ЄС. Тоді популісти, супротивники угоди, розкидалися випадковими цифрами й звинуваченнями на рахунок України, оперували страхами голландців, себто тим, що викликає в людей емоції. Натомість політики та експерти, котрі захищали потрібність асоціації, сухо наводили факти про вигідність угоди, котрі виявилися не дуже цікавими місцевому населенню. Вони не епатували, не розважали. Нудно. Атракційність тоді перемогла серйозність та здоровий глузд. Правда, лише в битві, по факту – нідерландський парламент таки затвердив угоду про асоціацію, але це коштувало значних зусиль, часу та переговорів. Тому можна сказати, що Україні пощастило.

Атракційність та інфотеймент відключають здатність до критичного мислення. А найкращі творці емоцій – це зірки. Тому ними й переповнені партійні списки та одномандатні округи. В цьому дискурсі відбувається підміна поняття «досвід». Професійний стаж та знання в конкретній галузі замінене ідеєю пережитих відчуттів. Унікального неповторного досвіду, себто, знову ж таки – емоцій.

Люди з давніх часів потребують для перепочинку ржачки та жрачки. Кандидати засіяли свої округи гречкою так, що вона перестала діяти. Відповідно до піраміди Маслоу голод втамовано, війна далеко, через що страх майже не відчувається, себто існує оманливе відчуття безпеки, тому найнижчі потреби народу більш-менш задоволено. Тож після трапези виборець лягли і просють. Тому далі в хід пішла гречка ментальна чи то емоційна. Концерти і включення в списки селебріті різного масштабу: від коміків до зірок спорту, естради та блогерів.

Цих людей в переліку кандидатів стало так багато, що, ще донедавна основний шоумен вітчизняного політикуму, Олег Ляшко загубився на їхньому тлі. Він видається жонглером двома апельсинами поміж факірів та канатоходців, під час виступу яких співають вовчиці, тому має величезні шанси не провести свою партію до парламенту.

При чому безплатними розвагами для народу не гребують як старі політсили, так і свіжі проєкти, котрі декларують нову якість політики.

Як зробити вибір?

Тож, якщо вам втюхують щось із емоціями – тікайте подалі, бо се чітка ознака того, що вами намагаються зманіпулювати. Прив’язати до себе позитивними емоціями чи віднадити на хвилі негативу голосувати за когось іншого. Лиш би ви не робили обдуманого тверезого вибору.

Особливо до емоцій апелює антиреклама в соціальних мережах, намагаючись зачепити людей за живе. Наступити на мозоль. В таких випадках варто проаналізувати, кому вигідна ця чорнуха й не мати справи з політсилами, котрі намагаються роз’єднувати та нацьковувати.

Тож голосувати варто, абстрагувавшись від істерій та тиску шаленої кількости (анти)реклами. Від концертів та гречки, маніпуляцій та чорнухи.

Емоції – дуже паршивий порадник. І керуватися ними у виборі собі керівництва держави – це мерзенно. Бо емоції – це найкращий простір для маніпуляцій. За них легко смикати, адже вони переповнюють собою все тіло і застилають здоровий глузд. Тоді люди перетворюються на послужливих маріонеток, на тупе стадо, котре легко вести, куди хочеться і легко розвести. Це вам будь-який кремлівський творець розіп’ятого хлопчика підтвердить.