Людство вже незабаром перейде точку інформаційної сингулярности

Я не можу скласти свого ставлення до Ґрети Тунберй (Greta Thunberg). Скільки би не думав про її діяльність, а жодного чіткого висновку не доходжу. Виразом 2019-го року англійською мовою видавництво Collins English Dictionary визнало «кліматичні протести» (climate strikes). І саме Ґрета спричинилася до появи цієї теми.

Бракує знань, компетенції та розуміння, аби чітко могти висловити думку про Ґрету. Надто багато даних, надто багато контекстів, надто багато ідеологічних впливів, маніпуляцій, шумів та інших перешкод для сприйняття.

Можна дати собі на спокій і просто зайняти якусь позицію. Але надто важлива й дражлива тема, аби так легко відступитися. Можна спробувати вникнути детально. Але тоді доведеться закинути купу інших важливих речей. Патова ситуація.

Великі уми, зокрема в епоху Просвітництва, вважали, що слід нести знання в маси – тоді люди стануть розумнішими, а світ, відповідно, – кращим. Проте із знанням така штука, що чим його більше, тим сильнішим усвідомленням власної тупости воно супроводжується.

Кількість відкриттів та знань в різних галузях науки постійно зростає. На їхній базі постають нові відгалуження, що так само множать знання, а заодно і самі переплітаються з близькими й далекими вченнями, розширюючи своє родинне дерево, ніби гурт, що оголосив про концерт у вашому місті, – кількість прибічників, котрі слухають його з дитинства. Бо кожне свіже відкриття проливає трохи світла на те, якою ж величезною є темрява незнання в сій (і не лише) сфері. Бо за однією відповіддю ховається чотири, п’ять, а то й десять нових питань.

Цей постійний поділ накладається на реалії постінформаційної доби, де не лише багато постправди, постфактів, (діп)фейків та маніпуляцій, а й величезна кількість згенерованого шуму, що не дозволяє належним чином концентруватися на важливому. А ще ж про кризу авторитетів та боротьбу ідеологій не слід забувати. Тому людство не може не те що раціонально осмислити, а й просто встежити за всіма змінами. Бо невдовзі це й так не матиме значення. Світ надто леткий, аби серйозно ставитися до всього. Аби ретельно аналізувати кожну (по)дію, людину чи вислів. Бо після 15-ти хвилин слави п’єдестал уваги неодмінно займе пандочка, що віртуозно перевернулась на бік в китайському зоопарку, чи чувак, котрий впарює черговий челендж, сидячи за кермом своєї автівки.

Через те можна просто говорити чи писати те, що першим спадає на думку. Не заморочуючись. Всі і так через кілька годин про це забудуть: «Завтра буде інший маргінал, нам покажуть ЗМІ, що він зміг», – як співає у своїй пісні Андрій Хливнюк.

Тому людям кортить остаточно відключити своє раціо й піддатися емоціо, на котре безжалісно тиснуть медіа. Проте лише на емоції опертися не вдасться, а відштовхуватися від чогось все одно потрібно. За таких обставин осмислення втрачає сенс, а тому цінности стають вірою. Людина замикається на них й більше не підважує. Прихильників «dubito ergo sum» давно час записувати до Червоної книги.

Немає часу вникати – потрібно поспішати, аби дізнатися більше. Немає часу перевіряти інформацію – треба негайно постити, бо інакше випередять конкуренти.

Наука час до часу сама собі суперечить. Нема на кого опертися, аби довіряти на слово, і водночас надто багато даних, аби могти перевірити інформацію самим.

Ніші компетенцій вужчають. Знати всього потрохи з кожним роком ставатиме все важче. Інтелектуальність та «енциклопедичні знання» в класичному розумінні ставатимуть все більшою рідкістю, бо горизонт подій та знань незабаром стане неохопним.

З часом складних тем ставатиме все більше, а людей-орієнтирів, по котрих можна звірятися в подібних випадках, – все менше. Точку інформаційної сингулярности незабаром буде перейдено.

Новими богами стають селебріті, блоґери та просто харизматичні люди й інтернет-персонажі, що вміють себе п(р)одати. Тому замість того, аби звертатися до експертів вузького профілю, широкі маси надають перевагу цим новим небожителям. А вони вже, на свій лад, в соціалках інтерпретують статті з Вікіпедії, прочитане з газети «Пенсіонер» та вихоплені з контексту думки тих ж експертів, віднайдені в когось у вигляді цитати на стіні в заборонених Однокласніках. Головне – аби зрозуміло, а чи безпечно, чи достовірно – то таке.

Одні люди поїдають себе ізсередини через власне незнання якихось дрібниць та дурниць, котрі їм не знадобляться в житті. А інші взагалі не паряться власною тупістю. От ті другі здебільшого й мають готові відповіді на все на світі. Таких і варто боятися і уникати. Краще опинитися поруч з Сократами, котрі завше готові визнати, що вони нічого не знають, ніж втрапити до компанії тих, котрі стверджують, буцім все знають.

Єдине, що зостається за таких обставин – відчитувати якісь сигнали. Аналізувати реляції інших. Реагувати на реакції, себто губитися у вторинному, що здебільшого й відбувається, коли йдеться про Ґрету Тунберй та її виступ в ООН.

Це не означає, що знати і дізнаватися не потрібно. Ні, варто навчитися казати, що ти не можеш скласти своєї думки з цієї теми. Відверто мовити, що ти некомпетентний це коментувати. Не знати не соромно.

Значна частина антиутопій паразитує на темі штучного інтелекту, котрий вийде з-під контролю й знищить людство. Натомість розвиток штучного інтелекту – чи не єдина справжня надія на врятування нас від себе самих.

Уже зараз нейромережі, проаналізувавши масив джерел з якоїсь теми, можуть давати інтерв’ю, якість і компетентність яких є вищою за те, що постять в своїх блоґах чергові інфлуенсери. Тож невдовзі якесь втілення Сірі чи Окейґуґлу зможе стати тим самим авторитетом, котрий відсікатиме зерно від полови й допомагати приймати свої рішення. Зокрема, долати для себе тест Тунберй.