Під Путіним почав хитатися стілець - це змушує його ризикувати і помилятися

Спочатку вибори губернаторів, а тепер і свіжі соціологічні дані засвідчують появу небажаних тенденцій для російської влади. Показники, котрі оприлюднила нещодавно соціологічна служба «Левада-Центр», демонструють, що Путін та його пособники втрачають підтримку населення Росії.

Якщо в 2014 році, після окупації Криму, рейтинг довіри до Путіна складав понад 80%, то у вересні він впав до 39%.

Чи загрожує це російській владі якимись реальними наслідками? Принаймні, найближчим часом – ні.

Проте це таки для неї проблема. Тут не лише справа в потребі підтримки легітимності влади, бо в авторитарних режимах про це не дуже піклуються. Справа в тому, що ці відсотки приховують у собі трохи більше інформації.

В авторитарних країнах влада часто ґрунтується на страху. А зниження показників довіри натякає на те, що холопи, якщо ще не зовсім втратили страх, то близькі до цього.

Заодно йдеться й про відчуття власної важливості, бо самодуру-самодержавцю важливо почуватися національним лідером та супергероєм. Предметом обожнення, щоби всі довкола носилися із хвалебними піснями та футболками з його портретом.

Він черпає із цього сили. А от без страху й поваги, котра на залякуванні і базується, він чахне на очах, здувається, ніби пробитий м’яч. Народ миттєво відчуває будь-яку слабину й одразу перестає сприймати диктатора як предмет обожнення. Починає бачити в нім звичайного смертного, котрий винний у багатьох їхніх бідах. А це вже прямо загрожує, як мінімум, протестами.

Нічого подібного в Кремлі не бажають. Ситуація штовхає Путіна та його посіпак до пошуку відповіді на запитання: як повернути собі, втрачений через пенсійну реформу та економічне просідання, імідж? Навіть успішне для Росії проведення Чемпіонату світу з футболу не підняло довіри до Путіна.

Знову за старе

Тому підуть перевіреним шляхом. Спробують затіяти нову «маленьку переможну війну». Бо саме після падіння рейтингу довіри в 2013 році Путін і розпочав анексію Криму.

Через те цілком закономірним видається повідомлення про підготовку керівництвом Росії розгортання військ та створення плацдарму в Лівії, що дозволило би Кремлеві знову розпалити міграційне полум’я в Європі. Пропхати до влади в країнах ЄС ще більше популістів, котрі годуються з кремлівської кишені. Аби остаточно розсварити Захід й виглядати на його тлі міцним правителем-завойовником, приборкувачем хаосу. Аби повернути собі впевненість та силу, щоби чинити нові звірства.

Тож програмою мінімум для цивілізованого світу повинне стати недопущення цього. Не дозволити Путіну здобути перемог ні в Африці, ні на Близькому Сході, ні на Балканах, ні в ПАРЄ, ні в Україні. Ніде. Хай програє, ризикує, панікує, робить необдумані кроки, помиляється. Хай ще більше ізолюється, замикається, втрачає довіру, а заодно й впевненість в собі та контроль над ситуацією. А після цього його вже з’їдять свої.