Відмова від централізованого теплопостачання. Чи можна радикально вирішити проблему?

Сьогодні я хотіла б обговорити тему, яка періодично піднімається як в суспільстві, так і у «владних кабінетах». А саме – відмова від централізованого теплопостачання протягом осінньо-зимового періоду з масовим переведенням будівель на електрообігрів.

Причому, підґрунтя для таких ідей цілком об’єктивне та зрозуміле – тотальна зношеність інфраструктури теплокомуненерго, величезні, до 40%, втрати під час транспортування теплової енергії до споживача, постійні аварії з тривалими термінами їх ліквідації (всі ми пам’ятаємо періодичні «гейзери» з-під асфальту, перекопані вулиці у містах...). Тому природно виглядають пропозиції радикально вирішити проблему теплопостачання, і замість модернізації теплових мереж, ТЕЦ та котелен запровадити електричний обігрів помешкань. Особливо, враховуючи його переваги – відносно низькі технологічні втрати на доставку енергії до споживача, відсутність потреби в теплоносії/трубах/траншеях, гнучкість регулювання обсягу спожитої енергії, великі можливості для енергозбереження та підвищення енергоефективності.

Концептуально поділяючи цю ідею, хочу професійно наголосити на кількох фундаментальних проблемах, які потрібно вирішити перед запровадженням масового електричного опалення.

Перше – достатність генеруючих потужностей. Протягом осінньо-зимового періоду на потреби теплокомуненерго в Україні витрачається 7,5-8 млрд м³ природного газу. Аби замістити теплову енергію цього обсягу газу (з урахуванням КПД котлів та втрат на доставку) електричною енергією (з урахуванням втрат на доставку), потрібно протягом ОЗП виробити додатково +50 млрд кВт-год електроенергії. Тобто, збільшити середню потужність генеруючого обладнання енергосистеми України на цей період на 11 ГВт!

Це нереальна цифра навіть в середньостроковій перспективі, особливо зважаючи, що така генерація має бути гарантовано доступною в зимовий період та регульованою в широкому діапазоні потужності. Наявна теплова генерація на цю роль не підходить через її незадовільний технічний стан та брак проєктного енергоресурсу (вугілля), Так, частково можна завантажити газомазутні та пиловугільні енергоблоки ТЕС, а також – ТЕЦ, з використанням вивільнених обсягів природного газу, але їх потужності буде недостатньо. Не підходять і потужності з ВДЕ через їх змінний графік виробництва електроенергії і низький КВВП протягом зимового періоду (для СЕС). Фактично, наростити необхідну потужність з одночасним дотриманням жорстких екологічних зобов’язань можна лише шляхом будівництва нових атомних енергоблоків з комбінацією гнучкої газової генерації, ГАЕС чи інших систем тривалого накопичення енергії. А в сучасних українських умовах це питання, на жаль, десятків років.

Друге – повна технічна неготовність системи передачі та розподілу до таких режимів роботи. Потрібне масштабне будівництво, реконструкція та модернізація мережевої інфраструктури, при чому на всіх рівнях. А особливо, в системах розподілу, рівень зношеності яких і так сягає 70%.

За останні 5 років, на жаль, обсяг інвестицій у розвиток системи розподілу в рамках наявної на той час моделі cost+ складав близько 4,6 млрд грн і становив близько половини від потреби. І лише в поточному 2021 році, після запровадження стимулюючого тарифоутворення, в операторів систем розподілу з’явились додаткові ресурси для розвитку мережі.

Однак, за рік неможливо виправити те, що не оновлювали 30 років. До того ж, ці додаткові кошти в першу чергу мають бути спрямовані на досягнення індикативів стимулюючого тарифоутворення, а саме – зменшення втрат у системі розподілу та тривалості відключень споживачів. Переведення ж будівель на електроопалення потребуватиме виконання зовсім інших видів робіт. Зокрема, необхідно буде кратно збільшити пропускну здатність ліній електропередачі, кабельних, внутрішньобудинкових мереж, масово замінити трансформатори, комутаційне обладнання, системи захисту та автоматики тощо.

Для наочності наведу приклад типового багатоквартирного житлового будинку на 100 квартир, що відноситься до житла першого виду (квартири в будинках масового будівництва із загальною площею від 35 м² до 95 м² включно) та третього рівня електрифікації (квартири з електричними плитами потужністю до 8,5 кВт включно). Відповідно до державних будівельних норм з проєктування електрообладнання об’єктів цивільного призначення (ДБН В.2.5-23:2010), розрахунок системи електропостачання (внутрішніх мереж, зовнішніх ліній живлення, потужності трансформаторів, параметрів комутаційного обладнання тощо) такого багатоквартирного будинку проводиться, виходячи із питомого електричного навантаження однієї квартири в 1,73 кВт. Така середньостатична потужність квартири багатоквартирного будинку отримується, виходячи із т.з. коефіцієнтів попиту та одночасності.

При цьому, у разі, якщо всі квартири такого будинку перевести на електропідігрів води та електроопалення замість централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання, то питоме електричне навантаження однієї квартири згідно з тими же ДБН зростає до 10,5 кВт, або вшестеро! Очевидно, що наявні мережі не розраховані на таке збільшення потужності і, як наслідок, горітимуть. В результаті люди сидітимуть не лише без тепла, але й без «світла».

Власне, через тривале недофінансування мережевої інфраструктури ситуація з аварійністю в системах розподілу й так невтішна – кількість технологічних порушень за 2020 рік становила майже 180 тис., що на 15% більше в порівнянні із 2019 роком.

Тому, на жаль, закрити опалювальний сезон електрикою поки що не вдасться. Для цього потрібні десятиліття системної роботи із розвитку нових генеруючих потужностей та тотальної перебудови мережевої інфраструктури. А поки що, як і раніше, потрібно запасатися газом і приводити до ладу мережі теплокомуненерго.