З Росією станеться те, про що писав Михаїл Лермонтов
«Настане час, Росії чорний час…»
«Росіяни жалісливі за натурою, жаліють рідних, близьких, песика кульгавого. Та чомусь нам не шкода було десятків мільйонів, що загинули в концентраках. Це неможливо збагнути! Носити портрети Леніна і Сталіна, цих закоренілих злочинців, що до колін – у невинній людській крові! Якби ці двоє катів опинилися в бандитській зграї, самі бандити їх повбивали б за їхній небачений садизм. А нам нічого. Ми їм поклоняємось… Не ховаймо голови в пісок – це ми нещадно, відкинувши честь і совість, жорстоко боремося, не жаліючи ні жовчі, ні чорнила, ні тавра, ні образ, не боячись ні Бога, ні чорта, аби тільки розтоптпти ближнього, розмазати його по землі, як болото, а ще краще – вбити. Це ми травили і розстрілювали собі подібних, доносили на сусідів і співпрацівників, викривали ідеологічних «ворогів» на партійних зборах, в газетах і журналах…»
Ці одкровення, зроблені 20 років тому, належать Алєксандру Яковлєву, совєтському і російському політичному діячеві, секретареві ЦК КПРС з ідеології, академікові, одному з головних «виконробів» так званої «пєрєстройкі».
Читаючи його вибрані інтерв’ю, датовані 1992-2005 рр., починаєш краще усвідомлювати причини російсько-української війни.
Яковлєв наголошує, що в Росії жива фашистська ідеологія, що «вона увігнана в плоть і кров більшовиками», що «постійно іде пошук ворогів», що «свідомість народу в Росії гранично воєнізована».
Його спостереження гранично відверті: «Росія хвора на вождизм. Це традиційно. Царистська держава, князі, генеральні секретарі, голови колгоспів тощо. Ми боїмося будь-якого начальника. Ми не боїмося ні землетрусів, ні потопів, ні пожеж, ні воєн, ні терору. Ми боїмося свободи і не знаємо, що з нею робити. Ось російський феномен. Як його розгадати? Я розумію, що тисячу років жити в злиднях та безправ'ях – іншого менталітету не створиш. А воля – це не свобода. Це антисвобода. Це жахлива річ. Звідси й у нас з'являються фашистські угруповання… ».
«Виконроб перебудови» добре розумів, чому Росія програє лідерство у СНҐ: «Ми програємо з однієї причини: у нас не зжите імперське мислення».
На запитання журналіста, чи можлива в Росії помаранчева революція, Яковлєв пояснює: «Біда в тому, що так, як в Україні, не вийде. Там стоять, розмовляють два супротивники і посміхаються, доводячи щось одне одному. А ми ж різати почнемо один одного. Причому почнемо бити насамперед тих, хто не винен».
Згадаймо Олександра Олеся:
Державу не твориться в будучині,
Державу будується нині.
Це люди на сталь перекуті в огні,
Це люди, як брили каміння…
Українську державу ми збудуємо і утвердимо. А з нашим споконвічним ворогом станеться те, про що писав Михаїл Лермонтов. Його «Пророцтво», датоване 1830 роком, воістину непроминальне:
Настане час, Росії чорний час,
Коли, царі, впаде корона з вас,
Забуде чернь свою до вас любов,
І за поживу людям буде кров;
Коли дітей, коли невинних жон
Повалений не захистить закон;
Коли чума від купи мертвих тіл
Почне блукати між печальних сіл.
Щоб бідарів хустиною скликать,
І голод буде бідний край терзать,
І заграви відіб'ються в воді, –
Могутній муж появиться тоді,
І ти його пізнаєш, і за мить
Збагнеш, чому булатний ніж блищить
В його руці. І знай: від сліз твоїх,
Від стогону йому лиш буде сміх;
І всім страшний він буде на землі,
Як плащ, його, як дума на чолі.
(Переклад Максима Рильського)
Коментарі — 0