З Україною не пройшло. Запасний варіант для Путіна - це Білорусь

По-перше, зрозуміло, що Володимир Путін не може залишити владу. Просто тому, що це буде занадто ризиковано для його професійної безпеки. Він не вірить, що йому забезпечать безпеку. Він розуміє, що набагато більш імовірним буде сюжет, при якому на нього звалять усі справжні та уявні провини за те, що відбувалося. Так влаштована радянська модель: Хрущов все валить на Сталіна, Брежнєв все валить на Хрущова, Горбачов - на Брежнєва, а Путін - на «лихі 90-ті».

Питання в тому, як Путіну залишитися у владі. Можна було б організувати щось на зразок військової диктатури, плюнути на всі конституційні умовності і організувати щось на зразок режиму «чорних полковників» в Греції або військового режиму в латиноамериканських країнах. Але це не красиво. А Путін не любить некрасивих рішень.

Тому більш раціонально - і про це вже три роки говорять спостерігачі в Росії, зокрема і я - створити нову територіальну структуру з новою державою, новою конституцією, новими виборами і новим президентом, ім'я якого буде тим самим - Володимир Володимирович Путін.

Можна було б створити союз Росії і Південної Осетії. Але це не надихне населення і групи підтримки Володимира Путіна. Зробити це з Україною не вийшло. Наступна за списком - Білорусь. Ми бачимо, як концентрують зусилля, щоб продавити Лукашенка і змусити його піти під кремлівське крило. Але Лукашенко любить владу, мабуть, навіть сильніше, ніж Путін, і розлучатися з нею не має наміру. Він розуміє, що Путін хоче його прогнути і підпорядкувати, щоб створити нову державу під своїм керівництвом. Власне кажучи, Лукашенко і сам був не проти це зробити, коли Єльцин був слабким, і перебратися в Кремль. Але московські еліти протиставили йому молодого, оптимістичного, популярного Володимира Путіна. І стало зрозуміло, що цей проект не працює.

У Путіна не виходить підпорядкувати Лукашенка. І не вийде. Тому що за спиною у Олександра Лукашенка є Європа. А Європа на своєму особистому досвіді за останні кілька років переконалася, що Путін - прихильник експансії, авторитарного управління і мілітаризації. Для європейських країн поява російських військових баз на території Білорусі взагалі не влаштовує. Вони розуміють, що Путіна треба стримувати. Якщо буде спроба силової експансії в Білорусі, то Європа, хоча їй ні до чого загострення ситуації, буде змушена надати Лукашенку як мінімум фінансову допомогу, а як максимум - ще й військову. У зв'язку з чим Лукашенко благополучно позбудеться іміджу останнього диктатора Європи, передавши його Путіну. У Кремлі це чудово розуміють.

Тому я б звернув увагу на те, що відбувається в Казахстані. Кремлівські стратеги як грамотні і розумні люди повинні розробляти альтернативний варіант. Якщо не вдасться приєднати Білорусь - спробують приєднати Казахстан. Досвідчений Нурсултан Абішевич Назарбаєв розуміє, що йому, на відміну від Лукашенка, не вдасться забезпечити серйозний опір московським намірам, тому що немає на кого спертися. Спертися на Китай Казахстан не може: у них є дуже гарне уявлення, що таке китайське керівництво, наприклад, Синьцзян-Уйгурським автономним районом, де живуть в основному мусульмани, нащадки кочових казахів, уйгурів.

Саме тому пан Назарбаєв формально позбувся функцій президента, зберігши, втім, за собою всі ключові позиції - з тим, щоб залишитися в пам'яті народу як перший президент суверенного Казахстану, а не людина, яка прогнулася під тиском Москви. У Казахстану немає економічних і військових ресурсів для опору, тому Назарбаєв вважав за краще відійти в сторону. Дивно, що в Росії і за кордоном про це, здається, ніхто не говорить.

Так чи інакше, в найближчому майбутньому ми будемо спостерігати спроби створити нову державу, не порушуючи занадто очевидно Конституцію. Поки «план А» щодо Білорусі є першочерговим. Ми чуємо жорстку риторику посла Бабича. Важко інтерпретувати його слова інакше, ніж ультиматум: або ви погоджуєтеся на об'єднання, або втрачаєте нафту, газ та інші пряники, які Лукашенко отримував протягом останніх 20 років. Але навряд чи Лукашенко здасться. Значить, не виключений і військовий сценарій - знову ж таки, гібридний, з зеленими, ввічливими чоловічками. Ситуація відрізняється від Криму тим, що всі до цього готові. Зараз ця штука не пройде. Лукашенко дає зрозуміти, що дасть відсіч, і дійсно готовий це зробити. На пряму військову агресію путінські стратеги не підуть - це буде пов'язане із занадто великими витратами: політичними, фінансовими, військовими, іміджевими...

Теоретично можливий і варіант з передачею влади прем'єр-міністру в особі Володимира Путіна і призначенням декоративного президента. Але це план навіть не «Б», а «В». Цей варіант не дуже хороший, не надто гарний з точки зору уявлень Путіна про красу. Він буде образливим для Путіна, тому що він в очах громадськості - збирач земель руських, відновлювач Радянського Союзу, і йому самому це страшенно подобається. Він хотів би ще щось приєднати і залишитися в пам'яті переможцем, як Нурсултан Назарбаєв. Якщо він стане прем'єр-міністром або поміняє Конституцію, це, звичайно, завдасть шкоди його історичному іміджу.