В українських школах варто кардинально змінити підхід до постаті Шевченка

Із Т.Г. Шевченком у мене прохолодні стосунки. Це не мій поет стилістично і тематично. Перечитав усього повністю, уяву маю, шану складаю не стільки за творчість, скільки за життєву драму.

Біографія - видатна і голлівудська. Там цікаво абсолютно все яксамраз із особистісного погляду. Захоплююся, що мав сміливість писати «мужицькою українською». Дратуюся, що щоденник вів російською - і ставлю це в приклад усім російськомовним патріотам: беріть приклад з Тараса, який свій щоденник вів нерідною мовою тієї країни, в якій жив; вам теж слід переходити на мову тієї країни, в якій живете (Україна), ідучи стопами Пророка. 

Дуже спокійно ставлюся до цієї номінації - Пророк. Це не він пророк - це ми за 200 років не помінялися. Описуючи безхребетну натуру малороса, він тонко змалював ту національну ваду, яка є актуальною донині. Це не він напророчив - це ми анітрохи не змінилися на краще з тих пір. Сприймаю Шевченка як класового поета - він писав від імені безправного, бездержавного класу невільників. Ось там справді є надрив. Уся його громадянська поезія - плакатна і мотиваційна. Зачаровуюся елегійністю. Забагато села й рустикальності, але це системна проблема всієї укр.літератури 20-го сторіччя. Шевченко дуже історичний, тому модерним людям мало цікавий. До плеяди світових авторів не дотягує - він є суто національним культом, у цьому його концентрована сила, гідна визнання.

Мені не подобається, як його подають у школах. Міняти треба весь підхід кардинально. Шевченко цікавий з позиції успіху і self-made. А також - біографією живої людини (7 років заслання, алкоголь, царат, невдачі в особистому житті, графіка, тиф, заборона творити, захалявна творчість, знайомство з видатними людьми імперії, 3 останні роки життя під наглядом поліції, поліартрит + цироз, відсутність нащадків, остання депортація з України назад в Петербург, перепоховання шляхом відкопування) - всі віхи його життя є потрясаючими сюжетами. 
Подобається, що молоде покоління починає знімати з нього бронзу п'єдесталів і наповнювати живим звучанням. Традиційні шевченківські вечори з піснями й хорами - це ми вже проходили. Нудно й нецікаво. Шевченко у коміксі, з ірокезом, з перефарбованими вусами та волоссям, з жезлом у руках, у мантії Бетмена тощо - це прекрасно. Це означає, що він воскресає, будучи закатаним у радянський асфальт пафосу. Здорове, без скляного затуманеного погляду, не урапатріотичне, вимогливе і житейське ставлення до Шевченка - це найкраще, що для нього можна зробити.