Велика перевага української армії над рашистами

Людиноцентричність – це якраз те, що ранжує нації від високоцивілізованих до оркоподібних.

В орків нема людини. Братські могили – це винахід орків: там лежать ніхто, аноніми без імені й прізвищ у кирзових чоботах. Гарматне м’ясо – це теж винахід орків: баби нарожають іще. Пересувні крематорії – «геніальний» винахід орків: людина з праху встала і в прах піде. Для них солдат – не людина, а функція. Це – зло в дистильованому вигляді. Знелюдинення – це основна характеристика антропофага.

Війна – час знецінень. Знецінюється половина з усього, чим дорожить людина в звичному житті. Знецінюється сама людина, і від того масштаби горя більшають. А важливо не згубити людиноцентричність. Навіть під час війни, яка є людиноненависницькою в своїй суті й робить людей злішими.

Воєнна людиноцентричність – це зброя і перевага. Важливий кожен воїн. І від того якість наших утрат надзвичайно болить. Бо тут нема гарматного м’яса з числа безіменних оленеводів, як у руских. Тут кожен герой – Особистість.

Оркостан воює відходами суспільства проти цвіту нації. В нас немає потреби дегуманізовувати ворога – він сам себе вже давно дегуманізував. А кожне життя нашого – це безумовна цінність. Тим якраз і відрізняється цивілізація Людини (до якої ми належимо) від лепрозорію нелюдів.

Не знаю, чи є щось цінніше за життя людини. На цій простій істині варто стояти в дискусіях про азовців, вивезених цієї ночі з Азовсталі. Всі політичні розмови про «хто кого здав, хто кого намахає, як їх використають рашисти в своїх цілях» – це тяжка, але інша тема, яку варто винести за дужки й провадити окремо від теми абсолютного героїзму цих титанових хлопців, які встановили надвисоку громадянську планку для всіх наступних поколінь.