Синдром плюшкіна в питанні Донбасу

Донбас для наших людей - це як знаменита одна лижа на балконі. Для чого вона там стоїть, яку користь приносить, толком ніхто відповісти не може - "пригодиться". Для чого пригодиться? Купити другу таку саму і кататися? Ну тоді треба знайти ще одного такого ж фріка, який тримає на балконі аналогічну лижу. Але, він її теж фіг продасть - йому теж пригодиться.

"На пам'ять"? Це уже ближче до суті. На пам'ять про ті часи, коли ти був молодим і струнким, і ганяв на цих лижах в найближчій лісосмузі. Але, ця "пам'ять" заважає тобі піти в спортзал, скинути зайву вагу і знову стати на лижі. Але - уже на дві, нові, з сучасним кріпленням, і які не треба натирати парафіном.

Так само і Донбас. У наших людей синдром плюшкіна щодо цієї території. Ніхто толком не може відповісти, для чого вона нам потрібна, з практичної. а не психологічної точки зору. Як і одна лижа на балконі. Але, ніхто не хоче з нею попрощатися і зізнатися собі, що для того, аби стати на лижі, треба почати жити нормальним життям, піти в спортзал, а не тримати на балконі непонятний предмет. Якось так.