Терористи для Держдуми

«Единая Россия» підписала угоду із «Союзом добровольців Донбасу». Судячи з усього, у наступному складі російського парламенту з'явиться Олександр Бородай. Той самий, який у 2014 році майже три місяці пробув «прем'єр-міністром ДНР». Його прибрали з цієї посади синхронно з Ігорем Гіркіним ‒ ймовірно, щоб російське громадянство обох не заважало Москві розповідати про «громадянську війну» та «повсталих шахтарів».

Тепер Бородай очолює організацію, в якій перебуває 15 тисяч російських громадян. Усі вони так чи інакше брали участь у боях проти української армії. І правляча російська партія тепер обіцяє їм місця у законодавчих органах влади різного рівня. А самому Бородаю світить місце в Держдумі.

Втім, «Единая Россия» вирішила цим не обмежуватися. І пообіцяла, що доступ до виборчих дільниць отримають ті жителі Донбасу, яких Москва встигла паспортизувати. За попередніми підрахунками, їх кількість може доходити до пів мільйона.

Правлячій партії Росії вторить й інша російська політсила. «Справедливая Россия» встигла відкрити в Донецьку своє представництво, закликає визнати «незалежність ЛДНР» і навіть об'єдналася з проєктом письменника-бойовика Захара Прілєпіна під назвою «За правду».

За будь-якого розкладу в наступному складі Держдуми ми побачимо бойовиків, а серед виборців ‒ українських громадян, яким Росія роздала свої паспорти. Хтось назве осінні вибори смертю російського парламентаризму. Хоча, справедливості заради, потрібно зазначити, що ця смерть відбулася ще у 2016 році.

Саме тоді склав свої повноваження останній легітимний російський парламент. Той, що вибирали російські громадяни, які живуть на російських територіях. Тому що у 2016 році в Держдуму були обрані депутати від окупованого півострова, а виборчі дільниці працювали серед іншого й на території українського півострова.

Все, що ми тепер спостерігаємо ‒ це лише закономірний процес гниття російського парламенту. Останні років десять цей орган займається виконанням бажань адміністрації російського президента. Забороняє мітинги та іноземне усиновлення, ухвалює закони про «іноземних агентів» і скасовує приватність листування, голосує за анексію чужих територій й дозволяє Путіну застосовувати армію на території України.

Фактично, Держдума не пише закони. Вона затверджує документи, спущені їй по вертикалі. Самостійність депутатського корпусу можна порівняти лише зі свободою державних російських ЗМІ. Є невеликий простір для маневру, але кінець повідця тримає в руках Кремль.

Російський парламент розстріляв Борис Єльцин, а остаточно поховав Володимир Путін. Держдума перетворилася на майданчик конкуренції за звання найлояльніших. Дерев'яні солдати в усій своїй мовчазній старанності: біографії та імена значення не мають. Свого роду тоталізатор на набільш безпринципну демонстрацію відданості.

Фактично в сучасній Росії є лише один інститут ‒ під назвою «Володимир Путін». Його зробили президентом на початку нульових лише для того, щоб він був модератором між різними центрами впливу. До нього навіть приставили наглядачів ‒ прем'єр-міністра Михайла Касьянова та голову адміністрації Олександра Волошина. І перші роки Володимир Путін слухняно виконував цю роль: одноосібних рішень не ухвалював, між групами впливу успішно лавірував, врівноважував силовиків ‒ лібералами, а лібералів ‒ силовиками. Але чим довше він перебував при владі ‒ тим більше входив у смак.

З моменту його воцаріння минуло більше ніж двадцять років. І тепер політологія в Росії більше не потрібна й неможлива. Тому що політологія має аналізувати відносини між гілками влади, а цього поділу в Росії більше немає. У результаті російська аналітика часто зведена до оцінки президентських емоцій та наявності або відсутності жартів у його виступах.

Поки Захід продовжує боязко сподіватися на повернення Москви за стіл переговорів, Кремль продовжує підвищувати ставки. І тепер посилає в російський парламент людей, які воювали на Донбасі з українською армією. Чергова перевірка меж допустимого ‒ якщо реакції не буде, значить, можна йти далі.

Держдума важлива не своєю законотворчістю ‒ це питання вирішується в кабінетах вище. Вона важлива лише як термометр, заміряти рівень державного божевілля. І те, що депутатський корпус поповнять бойовики, а до голосування допустять жителів окупованих територій ‒ лише ще одна ілюстрація глибини падіння.

Сім років тому Росія позбавила себе міжнародно визнаних кордонів. П'ять років тому ‒ позбавила власний парламент залишків легітимності. Москва сповнена рішучості кинути виклик усьому світові. Але жертвою цього бажання повоювати стане не тільки здоровий глузд. Жертвою цього прагнення стане ще й російське майбутнє. Тому що в усього є своя ціна.