Чи повернуться кіоски на вулиці Києва?

Мені наразі складно оцінити масштаби подібної вакханалії (а в тому, що буде саме вакханалія, я не сумніваюсь). Не зрозуміло й те, що означає «місця під торгівельні точки» – чи варто готуватися до нового пришестя невмирущих МАФів? Наразі в Київраді категорично заперечують видачу нових дозволів на встановлення кіосків, проте останні з’являються й без жодних дозволів – з мовчазної згоди або потурання чиновників.

Пам’ятаю, як в 2016-му КМДА опублікувала проект Плану розвитку Києва до 2025 року. План цей передбачав радикальне скорочення МАФів – з 22 тисяч у 2016-му до 3,5 тисяч у 2025-му. При цьому кіоски мали лишитися тільки в тих місцях, де такого штибу споруди виглядали б більш-менш органічно. Також планувалося уніфікувати зовнішній вигляд тимчасових конструкцій. Тим підприємцям, які погодяться змінити дизайн свого кіоску на розроблений в КМДА зразок, обіцяли запропонувати преференції – нові умови оплати за оренду.

Минуло біля двох років, однак жодних ознак уніфікації наразі не видно. До речі, тоді ж, у 2016-му було ухвалене ще одне рішення Київради: заборонити продаж алкогольних напоїв у кіосках. Війна влади з «наливайками» завершилася перемогою останніх: кияни й по цей день сигналізують чиновникам про місця, де продовжують продавати спиртне, однак на це мало хто звертає увагу. Вся біда в тому, що штрафи за недотримання правил торгівлі алкоголем становлять аж 850-3400 гривень, що спокушає порушувати ті правила знову й знову.

Одним словом, справа МАФів не зсувається з мертвої точки. На початок поточного року у столиці діяли 1732 «небезпечні» кіоски. Себто такі, які їхні власники «вліпили» прямо в охоронних зонах водопровідного або каналізаційного господарства. «Київводоканал», зокрема, попереджав, що розташування подібних конструкцій загрожує безпеці осіб, котрі в них працюють, але господарі МАФів зуміли викрутитися й тут, оформивши страховку на свої споруди.

Додамо до сказаного ще й продаж територій під торгівельні точки, і картина вийде геть невесела. Попри те, що зовнішній вигляд міста може бути зіпсований остаточно (нагадаю, що над єдиним дизайном кіосків ніхто й не думав працювати), є ще одна небезпека. Не існує жодної гарантії того, що торги проводитимуть чесно і що більшість МАФів не перекочує до одного чи двох зацікавлених покупців, котрі робитимуть зі своїми кіосками, що забажають.

Така або ж подібна ситуація вже мала місце в історії з «соціальним хлібом». Це поняття Віталій Кличко ввів у 2015 році, пообіцяв Києву мережу з 200 МАФів, де пекарські вироби продаватимуться за фіксованими цінами. Такою мала бути відповідь «Київхлібу», котрий погрожував різко підняти ціни. Проте фокус не вдався: торги на право годувати містян «соціальним хлібом» виграв все той таки «Київхліб», котрий почав демпінгувати і у такий спосіб відвоював собі й цю сферу впливу. У підсумку 200 (якщо не більше) «хлібних» МАФів стоять, проте в них править бал все той самий монополіст.

Цей «кейс» стосується не так архітектурного вигляду міста, як принципів, що визначають господарювання у столиці. Втім, одне з іншим тісне пов’язане. Через корупційну складову страждає й обличчя міста, до якого владі вже давно немає діла. Власне, це стосується не тільки МАФів, а й атракціонів та парковок. Парковки взагалі покрити грандіозною «тінню», яку слід розігнати, проте не факт, що це станеться завдяки новим ініціативам міської влади.

За ідеєю, власник парковки має за власний кошт надати їй «товарний вигляд», сплачуючи при цьому оренду до бюджету. Саме за таким принципом укладалися відповідні договори по сьогоднішній день. Здавалося б, це – шлях до подолання корупції у паркувальній сфері, але ж нам нічого не відомо про «відкати», які сплачуватимуть власники парковок. Ці «відкати» потім «відбиватимуть» за рахунок підвищення ціни на парковку, адже тут діятиме вже приватний бізнес з власними правилами та забаганками.

Навряд чи подібна схема сприятиме більш цивілізованому поводженню автомобілістів та відучить їх паркувати своїх чотириколісних друзів на клумбах та дитячих майданчиках. Тим паче, якщо новація по продажу парковок впроваджуватиметься точково, а не «глобалізовано», тобто в масштабах всього міста. Мені можуть дорікнути надмірним песимізмом та бажанням в кожній ідеї, котра походить з Хрещатику, 36, віднайти негатив або ту чи іншу загрозу. Але насправді як би не складалися справи на кожній окремій парковці, проблема, власне, не в цьому.

А в тому, як місто заробляє «на життя», продаючи землю під доволі сумнівні проекти. Якщо це єдиний спосіб поповнювати міську казну, яку вигадали в команді Кличка, то тамтешній менеджмент треба міняти. Причому терміново. Невміння брендувати місто як таке не виправдовує намір засмітити його сумнівними конструкціями, котрі приноситимуть не менш сумнівний дохід (та й той – повз каси).

До речі, доводилося чути, що фінал Ліги чемпіонів збагатив столицю України на 50 мільйонів євро. Я не наполягаю на вірному порядку цифр, але хотілося б знати, яких масштабів насправді сягнуло фінансове вливання від проведення чемпіонату? І – головне – як міська влада розпорядилася отриманими коштами?

Любов до Києва – це не кілька «усміхнених» постів на фейсбуці, підготовлених піарниками та виставленими у День міста. Це передусім здатність працювати на його благо або ж (як мінімум) здатність не шкодити і не псувати те, що дивом лишилося не зіпсованим. Хай би які дивіденди це не обіцяло принести у майбутньому – вони не варті перетворювання Києва на остаточну руїну.