Шанс, який людству дала Україна

Уявіть собі ситуацію. У другій світовій після нападу на Польщу вермахт «забуксував». Руйнуються польські міста, вбито багато мирних жителів, в окупованих райнонах чиняться звірства, але опір триває. Ворог рухається повільно, несе втрати, губить наступальний потенціал. Що б це означало для світу? Шанс. Адже Аушвіц, Майданек, «осаточне вирішення», бомбардування Ковентрі, зруйновані міста і села – все це «попереду». Все це «ще не сталося», і можна зробити, щоб воно не сталося...

Тоді у людства такого шансу не було, але він залишається зараз. І цей шанс людству дала Україна. Ніхто ж не думає, що агресор хотів захопити Україну «за три дні», аби просто провести парад на Хрещатику? Очевидно, це мало б стати прелюдією для «великого реваншу», і цей реванш було поховано ціною страждань та смертей Українців. Україна рятує світ, у першу чергу – європейську частину цього світу. Тому наша оборона у цій війні – це найбільший за десятки років внесок у захист європейських цінностей і європейського майбутнього. Європа сильніше з Україною – добре, що там теж починають це розуміти.

Тому рішення подати заявку на вступ до ЄС 28 лютого, ухвалене політичним керівництвом України, було правильним та своєчасним. І от – через чотири місяці Україна одержала статус кандидата у члени ЄС.

Те, про що було стільки розмов стільки років, нарешті стало офіційною реальністю.

Звісно, зараз буде багато висловів у стилі «а що воно дає, та це нічого не означає...»

Означає, і досить багато. Інакше б не було настільки складних розмов, не було масштабної роботи з переконання караїн ЄС, що «вагалися». Не було б годин переговорів нашого президента Зеленського з лідерами провідних держав ЄС. Не було б різноманітних переговорів та узгоджень.

Не було б справжньої істерики різноманітних посіпак бункерного діда, і це зрозуміло. Адже навіть посіпаки розуміють, що ця війна «за відродження СРСР» перетворюється на остаточне закриття будь-яких реваншистських проектів «імперської могутності».

Не буду розкидатися фразами про «остаточний європейський вибір» і тому подібне, бо вони не пасують моменту.

Але це справді важливий акт переміщення України з «сірої зони» між Європою та простором дикунства, у повноцінну частину цивілізованого людства.

З прагматичних міркувань ми не можемо забувати, що саме Європа так або інакше залишається нашим «тилом», через який нам йде багато необхідного для опору, який на перших етапах війни виконував важливу роль прихистка для біженців, а у майбутньому має допомогти у відновленні України. Співпраця з країнами-сусідами, які є членами Європейського Союзу, а також з іншими членами Євросоюзу забезпечує нам оборонну, економічну і гуманітарну підтримку. А у недалекому майбутньому – це можливість модернізації, відбудови, розбудови оновленої України.

Насправді, це тектонічний зсув у свідомості європейців та їхніх політичних еліт, які ще нещодавно не уявляли собі саму думку про приєднання України до ЄС. Але, звісно, це означає і наявність наступних задач, які треба виконати найближчим часом. Перелік їх – відомий. Відповідальність за їхню реалізацію – теж.