Що спільного між фемінітивами, Pussy Riot і Бандерою?

От скажімо, вам потрібно розколоти чуже чи своє суспільство, і позбавити легітимності її прогресивну частину – а це, як правило, невелика частина, бо активістів завжди і скрізь мало. Завдання – схилити пасивну, відносно консервативну більшість до думки, що активна меншість повністю і навіть небезпечно відірвана від реальності.

Ви берете маргінальне питання, на грані суспільної думки, яке поставить прогресивних активістів перед дилемою: або виступити на захист, або виглядати, як зрадник своєї ідеології.

Фемінітиви ми всі щойно спостерігали, коли гарна ідея – і питомо притаманна українській мові, де слова «староста», «голова» і таке інше завжди мали два граматичних роди, чоловічий і жіночий, – була доведена до абсурду. І тоді певна частина ліберальних активістів змушена захищати фемінітиви, навіть такі дебільні, як гідеса чи членкиня. Поскільки для переважної більшості населення – на відміну від нашої з Вами стрічки в Фейсбуку – питання фемінітивів є максимум якимось приколом, то феміністки і ліберали, які стають на захист «дипломаток» чи «гінекологинь», виглядають трохи неадекватними. Умовно кажучи, поки феміністки і ліберали говорили про права жінок на рівну оплату, на свободу від домашнього насильства, то все це зрозуміло більшості. А от навіщо потрібні «філософині», зрозуміло тільки меншості, і тій не дуже. Адже можна було просто проголосити, що тепер усі назви професій, які надаються до фемінітивів, будуть їх мати, а які не надаються – то тепер мають два граматичних роди, як воно вже давно є в народному вжитку. Професор сказав, і професор сказала. Натомість маємо срач, який щодалі, то більше створює враження у загалу, що активісти якісь чокнуті, ніби інших проблем немає.

Далі, Pussy Riot. Я про це давно вже думала. Російську ліберальну опозицію було поставлено в умови, що вони мусили захищати гурт, який прийшов у церкву і там надругався над якимись святинями в ім'я свободи слова. Панк-гурт протестував проти зв'язків Путіна з православною церквою, за права ЛГБТ, за фемінізм і так далі. Їх заарештували, і вся російська ліберальна інтелігенція з рештками совісті почала їх захищати, доводячи ватній російській більшості, що є таке право людини – вдертися в церкву і там захищати ЛГБТ. Це було 2011 року, якраз перед великими антипутінськими протестами. Нємцов приходив на їхній суд і так далі. І от воно було видно, що цей протест у церкві в столиці скрєпної Росії – неприродний, і опозиціонери, які їх захищають, тільки підтверджують в очах посереднього виборця, що Путін справді стоїть на заваді якомусь пиздуватому сатанізму.

Перенесемося в Шотландію, де вчора пішла у відставку голова шотландських націоналістів, перший міністр Нікола Стерджен. У неї була ще яскравіша тема. Вона виступала за права транссексуалів, але не таких, які зробили собі операцію і фізично стали представниками протилежної статі, а таких, які просто вирішили, що відтепер вони жінки. В Шотландії нещодавно в жіночу тюрму було посаджено чоловіка-гвалтівника, який вирішив, що тепер він жінка, до неї треба звертатися на нове ім'я, і сидіти тепер їй треба з жінками. Але при цьому у неї був статевий член, який при вигляді інших жінок вставав. Проти цих речей давно виступала Джоан Роулінг, авторка Гаррі Поттера, а її страшенно чмирили транс-активісти.

Так от Нікола Стерджен, яка тільки на кілька відсотків програла референдум про незалежність і мала в принципі нормальну політичну вагу довгий час, прокололася на транс-нюансах. Вона довго наполагала, що людина, яка оголосила себе жінкою, вже є жінкою. І центральний уряд нічого з цим не міг зробити, бо їх звинувачували в дискримінації. Але зрештою кількох таких «жінок» із членом посадили в жіночі тюрми. Тут уже народ повстав, і Нікола пішла з посади.

Але протягом всієї цієї історії, цілком реальної, багато хто подумав, що в незалежній Шотландії вони геть би й**у далися.

Це не про те, що транссексуали мають залишатися в тій статі, в якій вони народилися. Кому треба, той міняє. Це про те, що доведена до абсурду боротьба за права якихось відвертих мудаків стала ще одним камінцем, виколупаним із фортеці Британія.

Так до чого тут Бандера? Бандера ніколи не був такою собі зіркою УПА на моїх теренах, а я тусувалася з націоналістами з 15 років. Так, багато з нас шанували УПА, але сам Бандера не був на слуху. Мені навіть більше був відомий Бульба-Боровець. Та і взагалі на східній Україні нам були більше знайомі УНР, махновці, «зелені», Холодний Яр і так далі, а якщо ми співали пісень з західної України, то стрілецьких.

І тут раптом виникає Бандера і дискусія про нього, герой він чи ні, нацист чи ні і так далі. Ця дискусія завершилася тим, що Бандера маргіналізував Ющенка, першого справді українського президента.

Нагородження Бандери званням Героя України, між першим і другим туром президентських виборів, коли Тимошенко програла Януковичу всього три відсотки в другому турі, це було рішення дивовижне. Всі, у кого діди воювали в червоній армії, – ну а це переважна більшість електорату, – подумали, що патріотична влада – це якийсь космос, і краще хай буде зрозумілий міцний господарник.

Я усвідомлюю, що вже втретє пишу про Бандеру, але ж Грицаку можна, то чому мені ні.

Я не люблю, коли мене змушують виступати за мої ж цінності, але навмисне доведені до абсурду. Але це не просто прикол. Це коштує великої ціни: довіри до певних ідей і цінностей, і довіри до лідерів, які їх пропагують. Маргінальні ідеології шкідливі тим, що вони плямують більші, справжні ідеї, і ставлять активну частину суспільства перед фальшивим вибором.

Якщо ти феміністка, то ти за «пілотку», якщо за права ЛГБТ – то ти за осквернення церков, якщо за Україну – то ти за Бандеру.

А насправді ніфіга. Коли, скажімо, якийсь історик чи діячка пишуть, що найчистішим проявом українства є Бандера, то кожен патріот повинен пам'ятати таке. Він може підтримати таку думку. А може сказати «а йдіть-но ви в ср*ку зі своїм Бандерою». І має право. Так, зараз мені наваляють в коментах, але ж хтось і зітхне з полегшенням.

Бандера – один із тисячі героїв України. Є ще герой Олексій Вадатурський, керівник Нібулона, якого вбили росіяни прямо в ліжку з дружиною в їхньому домі в Миколаєві прицільним ударом. Вадатурський був не меншою загрозою для Росії і поставляв зерно для програм ООН. Це для мене куди зрозуміліший герой.