Україна вирішила пройти свій шлях до миру. Чи готова Росія зробити те саме?

Проте лишаються відкритими три ключові питання, від яких залежить перспектива справжнього миру.

По-перше, чого хоче Росія? Донині її постійним прагненням було тримати Україну у своїй тіні. У цьому, власне, і була ціль військової інтервенції. Давайте не забувати: це російські прапори, солдати, зброя знаходяться на українській території, а не навпаки. Тож чи готова Росія справді піти? У будь-якому разі, погроза російського голови парламенту В’ячеслава Володіна наприкінці минулого року, що Україна може втратити ще більше територій, не була добрим знаком. Так само як не є добрим знаком зростання і артилерійських обстрілів та снайперських атак проти українських солдатів.

По-друге, як поводитиме себе українське суспільство, яке вже давно переступило больову межу? Більшість населення хоче припинення кровопролиття. Водночас для багатьох мир без перемоги означає поразку. Ці останні задають питання: чи не є заплачена Україною ціна зависокою, аби завершувати війну компромісом?

По-третє, чи є пам’ять заходу достатньо довгою, аби пам’ятати, хто в цій війні агресор. Якщо тиск на Росію зникне, то навіщо їй шукати справедливий компроміс (компроміс не лише за рахунок інтересів України)?

На війні не буває простих рішень. Кожне рішення чимось погане. Кожна поступка викликає хвилю ненависті в соціальних мережах. Проте Зеленський тримає слово. Він пообіцяв повернути політичних в’язнів з Росії - і виконав це. Він пообіцяв створити некорумпований технократичний уряд - і зробив це. Тепер на черзі завершення війни. Але, як то кажуть, це шлях з подвійним рухом.

Україна вирішила пройти свій шлях до миру, не знаючи, чи Росія готова зробити те саме. Президент Зеленський взяв на себе величезний політичний ризик, аби Україна і весь регіон нарешті могли дихати вільніше. І так, він це зробив також для Європи.

Якщо Росія справді хоче миру, вона зобов’язана показати добру волю. Російські вояки мають піти з українського Донбасу. Напади мають припинитися — як військові, так і словесні.

Так, українсько-російські відносини лежать сьогодні в руїнах. Після Донбасу і Криму, очевидно, пройдуть покоління, поки будуть знайдені стабільні політичні рішення та досягнута хоч якась нормальність у відносинах. Але перший крок — припинення кровопролиття — має відбутися зараз.

Що стосується Заходу, то від нього очікується лише вірність принципам. Врешті-решт, ця війна була покаранням України з боку Росії за рішення стати частиною Заходу. Чи хтось про це ще пам’ятає?

Моя стаття в австрійській «Die Presse»